Павло Мовчан – Краплина

Краплино медова високого цвіту,
У дзеркалі літа тебе запримітив.
Очей не зведу, і мій зір вогкуватий
Занурений глибоко в синь непочату.
Ой квітко, хоч раз нахилися до мене
Із сутінків довгих, з туманів зелених.
В марнотах зусилля назустріч ступити
Спромігся до себе лиш тінь прихилити.
Між нами не простір, а прірва-німиця,
Повітря розріджене рідить зіниці,
Та ти прибуваєш водою з криниці,
До губ підступаєш, до серця, до горла
То світом священним, то полум’ям чорним.
А дні, що прибудуть, урвані краями,
Розсунуть провалля ще ширше між нами.
Між пам’яттю, слухом, та тільки не зором,
Що з дна забуття джерелує угору.
І прагну іменням твоїм возз’єднати
Розірваний спогад і простір щербатий.
Тому і силкуюсь гукнути: – Надіє! –
Проте між губами остудою віє.
І висотавсь голос шовковий із рота,
І я видихаю глибоку скорботу…
Та подихи – знаю – ніким не почуті.
І нуриться погляд ще глибше у сутінь,
У дзеркало бите, в тумани схололі,
Де ти засвітилась кристаликом солі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Кроки до злочину злочин і кара.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Краплина
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.