Павло Мовчан – Літери



Я пам’ятник собі поставив нетривалий –
Не з міді гордої, не з мармурових брил,
Скупі слова мої, що на папері стали,
Укриє завтра пил.

Припав шаром попелу аркуш паперу у мене,
Я здмухать хотів, але попіл крутнувся шалено,
І порснули літери, всякли слова попельнасті:
“Печаль очищає, і зміцнюють душу напасті… “
Я знав – що з далекого часу мені це послання,
Нетлінні слова долетіли на хвилі палання,
Березову кору, насичену змістом, палили,
Щоб літери з часом далеким мене сполучили.
Рубцьований простір

кривавивсь незримо для зору,
І сік поступав крізь розписану кору…
Слова джерелують, вологий папір жолобиться,
Ростуть, наближаючись, в очі запурхують птиці…
Яскравіє час і звук проступає в краплинах:
Об’єднує нас відлунність і пам’ять глибинна…
Повітря ковток у горлі застряв, як жарина:
Не дмухай, не дихай, бо тліє папір зсередини.
Розпечені літери наскрізь папір проїдають,
Пожаливши руки, у безвість розлюченим роєм
Вони відлітають.
В повітрі по обрису літер пропалини зяють
Ледь зримі,
І змістом єднальним лунають слова опалимі:
“Печаль причащає до сущого
вічно на світі… “
Бо час витікає – наповнює об’єми літер.
Крізь прорізи в кризі, крізь ледве помітні проломи
Всесвітню безмежність угледіти прагне свідомість,
Та очі сльозяться, і хвилями горбиться попіл,
І аркуш пливе, як ковчег при потопі…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Быография вадим скомаровський.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Літери