Павло Мовчан – М’язи голосу

Не змірять відстані ні шепотом, ні криком;
Лиш нині є, вчорашнього нема…
Кричав, кричав, неначе двері смикав:
Ніч безвідлунна, темрява німа…

І видихав у целофан повітря –
Перетинки напружені тріщать,
Та від минулого лише поля магнітні
Зосталися, що скривлюють життя.

Вони гнуть дійсність, викривляють волю
І кроки вигинають та думки,
І скріплена душа в магнітнім полі
Гне погляди залізні та гвіздки…

Присутність ваша в кольорі червонім,
У реп’яхах, у штріпках кропиви,
В смиренності державної колони,
У чергах безкінечних та кривих.

Присутність ваша – лихоманка в тілі,
Яку не згасить власний кровострум…
Обличчя, ніби маска, скрейдяніле
Відтворює розпачливість стару:

Вона заціпеніла, безголоса,
Мов витислось повітря із легень,
Ніби пітьма судомиться ще й досі
І не розслабив м’язи новий день.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Патріотичні мотиви в поезії думи.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – М’язи голосу
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.