Павло Мовчан – На гойдалці

Related posts:

1. Павло Мовчан – Спіщанілий час За дужки життя не виносив себе він ніколи, Не думав про вічне, Бо в ньому присутній завжди. За межами імені власного, ніби у полі, Розмитий свідомістю, сутністю завше твердий… Немов в заповіднику “я” стрижньове пробувало: Тут руки вкоротять, Там пластирем губи замкнуть… Весь простір життєвий до п’ят обкарнали, Лише в глибину западалась некопана путь… Але […]...
2. Павло Мовчан – “Ти світиш в ніч лунку… “ Ти світиш в ніч лунку Тонким осколком скельця І носиш в кулачку Пташине ніжне серце. Я знав твої меди, Дзвінкі твої відерця, І коряком водив По зачапілих денцях. Загляну в копнячок, Пригну вниз павутину – В прозорий корячок Візьму-черпну росину. І так усе життя: Ходіння і шукання, І згадки про пиття, Якого смак – незнаний…...
3. Павло Мовчан – Будень Благословен будь, день, сльотавий та холодний, Коли в шибки так дме, що навіть чути свист, І ти немов завис над хланями безодні, Намоклий і важкий, як той дубовий лист. Та чути глибину майбутньо-неземного, Що аж холоне кров, і музика луна – І не ступнуть тобі, бо прикипіли ноги, І зусебіч гуде гудюча глибина… І розумієш […]...
4. Павло Мовчан – В оці роси Благословен будь, день сльотавий та холодний, Коли в шибки так дме, що навіть чути свист; І ти немов завис над хланями безодні, Намоклий і важкий, як той дубовий лист. Та чути глибину майбутньо-неземного, Що аж холоне кров, і музика луна – І не ступить тобі, бо прикипіли ноги Та й – що не крок – […]...
5. Павло Мовчан – “Побілений снігами, в сніг сповитий… “ Побілений снігами, в сніг сповитий Ласкавий світ, хоч в вухо увібгай, Покрівлі ж хат, мов мармурові плити, Де виписані вітром по снігах Людські імення та літа народин, Де очі, ніби дучки в шибках льоду, Задивлені незмигно вдалечінь, І погляд крізь повітря, мов крізь воду, Побільшеним все бачить, а бистрінь Снігів уперлась, мов у греблю, у […]...
6. Павло Мовчан – За мотивами “Ворона” Едгара По Переінакшив все минуле: Тепер тебе там не було. Був гайворон замість зозулі, Та й то лише з одним крилом. Був степ, напоєний вітрами, І спис, засторчений в блакить,- І нас вже не було між нами, Була якась тривала мить… – Стривай… Але ж було минуле! – Був гайворон… і степ… і спис… То тебе доля, […]...
7. Павло Мовчан – Пам’ять Бігке, розкотисте, знайоме, Як порошина ув огромі, Мелькоче зрушений обліг – Невпинний біг… Життя – знайоме… Так ніби деревом тут був, І листям всю блакить промацав, Що чув, що бачив – не забув, На все поклав карби означень. По перевтіленні – рубці Настовбурні зберіг на тілі. Іржаві кулі в кулаці, На шиї зашморги зотлілі. Дірчастий […]...
8. Павло Мовчан – Бути метеликом Огорне тишею, обпеленає снігом, До нитки сивої прив’яже – хилитайсь. Допоки кокона Дощу ласкавий ніготь Не доторкнеться лагідно до нас. І скресла пам’ять пригадає квітку, Розмлоєну, глибоку, мовчазну, І ймення викличе своїх надійних свідків, Щоб визначити часу глибину. Пробуджене єство твоє крилате Полишить оболонку снігову, Аби усоте лет свій започати І довершить орбіту кругову. Понаджений […]...
9. Павло Мовчан – В передчутті весни Ліс знеосіблений, відсирівши, розмивсь Оскорбною пітьмавістю по сизім, І небо краплею провисло журно вниз, Щоб засвітився зміст у вічній книзі. Я краплю дощову губами зняв З морозами гартованої гілки І пережив нову сторінку дня, Збираючи по літерах, мов бджілка Нектар життєвий – крихітки знання: І не зрадів, а смутком перейнявсь, Не відокремивсь – розчинивсь у […]...
10. Павло Мовчан – Балада про скрипаля Вже промінь розпечатав ліс: Виходять грибники з кошами, А через житнище навкіс Дзвенить лункими обручами Дитяча радість, срібна вість: До них в село скрипаль забрів, І шовк висотує із скрипки, І смутки сповива в сповитки, Всіх приторочує до нитки Веселих мандрівних доріг. Він грає воду у криниці, Блакитне скло, рожевість щік, Розтягуючи нитку криці На […]...
11. Павло Мовчан – Стежина Стежина та витка Лягла у далі сині… А горщик молока Нашепче щось дитині. Допоки донесе, Травиченьку напоїть І розповість усе Квіткам про тихе поле. Там ящірка сучком Засохла на грудині – Напоїть молочком… І зв’ялену билину. І в тріщину жаску Наллє його доволі, А залишки – сірку, Бо ж йому спечно в полі…...
12. Павло Мовчан – “Упрозтяж полотно… Стоять сніги високі… “ Упрозтяж полотно… Стоять сніги високі… Цей колір доброти благовістив нам спокій, І далеч об’явилась жаданим відкриттям, Що й прочитати можна приховане життя. Не зовнішньо-позірне, а те, що за лицем, Написане по сріблу молочним олівцем. Немає літер – жести, і струми почуттів, І неділимі звуки ув оболонках слів… У достеменній мові епітетів нема, Бо слово краде […]...
13. Павло Мовчан – “Від роздалля біль під серцем… “ Від роздалля біль під серцем: Леле, що за глибина! Синь-блакить черпав наперстком, Щоб добутися до дна. Та блакиті прибувало, Хоч росла щодня жага; Пив захлинно – було мало, Синь кипіла в берегах… І метелики летіли – Білим-білі пелюстки, Покривали всеньке тіло Світлим полиском луски. … Треба глиб мерщій пронурить, Щоб до зірки змірять путь, Треба […]...
14. Павло Мовчан – Весняне сонце Тепер навіщо, сонце, ніжності? Немов й не ти мене ізрадило. Відчутні весняні розбіжності, Сумні твої денні оглядини… Смолисті пальці позлипалися, Волосся круто пересолене, П’явки очей порозповзалися – Вже не зв’язати їх і колесом… Неначе суччя з тіла випало – Струмує холод усередину, На вітрі голосно поскрипую, Покреслений уздовжньо крейдою… Тепер ведеш по зморшках променем, Губ […]...
15. Павло Мовчан – “Життя будується у плоті… “ Життя будується у плоті, В думках росте, В словах мудріша, І кожен звук солодкий в роті Щодня від захвату кругліша… Проте на все є своя міра – З переситу і втіха кисне… Рубцями вивернувши шкіру, Час виявля сумління чисте. Допоки вм’ятини повітря Заповнюєш ти воском м’язів, Твоя душа блука сирітно І спотикається щоразу… Отож розваж, […]...
16. Павло Мовчан – Тепло На чисті дзеркала, на сонячні площини Я видихав життя: тремтить крапчаста ртуть, І приском мерехтять червоні крапелини – Твої долоні їх ніколи не зітруть. Бо витнув на роду похмурий карбівничий Цю рану – і ввіклав у неї три персти… Щоб пережити біль, і не зігнуть обличчя, І в тріщинах дзеркал не бачить чорноти, Я видихав […]...
17. Павло Мовчан – Що ви знайшли на небесних купинах? Хвилею зору небо схитнулось, Східності хмари збігали униз. Прогуркотіло, мов бочка, минуле, Ти ж при падінні на мить зупинивсь. Там на горі, де громи дозрівають, Скрапують в небо вишні рясні, Крізь намальовану браму до раю Страдницькі видно обличчя мені… Колір земний, а з очей б’ють джерельця, В борознах зморщок запіксь чорнозем,- Мов на монетах, образ […]...
18. Павло Мовчан – Так із ночі у ніч О четвертій сторожі нічній, Коли тоншає мідь і стають полохкішими губи, У фортечнім вікні Ти посвітич запалюєш, люба, І тонку павутину спускаєш униз по стіні, Щоб здійснить в таїні це єднання, йменоване шлюбом. Ой, ну що ті віки та замки заржавілі – Із твоєї руки волокно заметілі Простягнулось, як міст, до мойого вікна, Де така […]...
19. Павло Мовчан – Спроба міри Від роздолля біль під серцем: Леле, що за глибина! Синь-блакить черпав наперстком, Щоб добутися до дна. Та блакиті прибувало, Хоч росла щодня жага, Пив захлинно – було мало, Синь кипіла в берегах… І метелики летіли – Білим-білі пелюстки, Покривали всеньке тіло Світлим полиском луски. Треба глиб мерщій пронурить, Щоб майбутню змірять путь, Треба здерти власну […]...
20. Павло Мовчан – Кам’яний вік О камене битий! Відкритий, терплячий! В тобі чітко душу приховану бачу І стиснуте чую мовчання в тобі, У тебе учусь зосереджувать біль… Упертості вчуся, але не байдужжя, Та рухатись вільно не годен і ти, Відкрите тобі і мені надовкружжя, – На груди мені хтось тебе накотив? Ми грузнемо в землю поволі обоє; Лиш думати вільно […]...
21. Павло Мовчан – “Все знаджує мене: повітря забагато… “ Все знаджує мене: повітря забагато – Легені роз’їда, рамена прихиля, Громадно зависа, щоб втиснути, впечатать В повітря весняне, у скаменілий шлях. Земля, немов плита, на ноги знизу тисне, Щохвилі важча плоть, вповільнюється крок, І пада хмара вниз, мов камінь, прямовисно, І входить в кров пісок… Немає способу на захист чи заруку: Дерева, наче мур, оточують […]...
22. Павло Мовчан – Рука Тільки й видно було, що руку, А за нею не розпізнати імені, Ані змісту очей, ані жодного звуку. Тільки широка долоня, ширша за світ. Гойдати колиску, місити тісто, пестить тиху кульбабу. О руко! Няньчиш вогонь, запліднюєш землю І кладеш камінь на межі з холодом, Благословення твоє п’ятиперсте відкриває простір, Вперед простерта – іде… іде… дорога… […]...
23. Павло Мовчан – “Мене цієї ночі вмерло так багато… “ Мене цієї ночі вмерло так багато, Так, ніби мову я раптово втратив, Забув усі імення та слова, А на обличчі виросла трава. Мені приснилось те, що було явним: Ти була з іншим у моєму травні, Ім’ям чужим ти кликала мене, І дерево дзвеніло крижане, І сипавсь іній замість пелюсток, І видно було хід твоїх думок: […]...
24. Павло Мовчан – Сорочка Розповзається сніг і сорочка торочиться знизу, І розмокла рука семипало стискає клубок, Голка в губи вп’ялась – хутко нитку пронизуй, Щоб востаннє зробить металевий ковток… Пришпили отой сніг, зламай ним нетяму І не дихай, щоб простір не збігся в рубець, На сорочці твоїй червоніє пропалена пляма, І запліднено кров’ю голчаний вершець. Непритомні вуста випускають краплину, […]...
25. Павло Мовчан – “Оце нам на розкіш і луг, при лузі вільшина… “ Оце нам на розкіш і луг, при лузі вільшина, І голка води, і тепла горошина. Оце нам на наше обшир’я зрожевлені яблука сміху, І слово, дароване всім на утіху. Джмелі нам куйовдять волосся, Ядуху роздмухують, небо дірявлять, як пемзу, Бо солоддю зірок воно узялося – Крило мерехтить гостролезо. В зеленому гудинні бродимо ми, мов комахи, […]...
26. Павло Мовчан – Серпневе В пониззі, ген, вогні жаріють, Аж золотіють береги, Легкі підпалини чорніють На хмарах ніжно-голубих. Легкавий дух переймом з яру Іде поволеньки на схід, Де засвітився місяць каро Відкритим поглядом на світ. Початим вечором на чати Стає вода біля джерел, Аби мовчати, колихати Дрібненький, холодненький перл. Своє затаєне шептання По лузі вистелила – ген… За кошеницю, […]...
27. Павло Мовчан – Віщування Густіє, проростає Крізь повсть стару і бруд, На глибині ховає Окравки шворок, пут… Скрадаючи буденність, латаючи життя, Ллє струмені зелені у жмені – для пиття. Вже очі страв’яніли, і серце трав’яне, Кохана легкотіла, переступи мене. Лежу крижем у лузі І чую ріст трави, У рясті, як в кольчузі, Від ніг до голови… Кохана, мої руки […]...
28. Павло Мовчан – Очима до неба Ластівка – молодик На синьому небі, Скіфський лук У відчаї в небо закинутий, З перерваною тятивою. Ні! Літера “Р” у слові “стррруна” Або занурений на глибину очей Сталевий якір, Що оброста тривожними думками. Волів би я дістать його руками. І вітер підставля мені плече – Дістану!.. Мене заякорило небо, А може, небо я заякорив? Цікаво! […]...
29. Павло Мовчан – Уривки з поеми про Т. Г. Шевченка 1. Висять налицини й забрала В моїй робітні на стіні, І ходить холод шестипалий Угору й вниз по крутизні. Всещедрий Боже! Як обмислив Своєю ласкою мене: Стають ще більше прямовисні Ці куті сходи з кожним днем… Тече з долоні віск гарячий, І кособоко свічка спить. Душе моя, ти знову плачеш, День проминув – ану ж […]...
30. Павло Мовчан – Братські зусилля Ворота в небо знають тільки птиці, І погляд вгору можна не підносить. Знайшовши отвір в безвість у криниці, Послухать можеш, як вода голосить… Колись всім миром копана у полі І висвячена духом чудотворця, Вона цвіла, мов крин, на видноколі, По цямрини налита небосонцем… Вниз головою з лемешем на шиї Жбурнули в неї ратая весною. Зусилля […]...
31. Павло Мовчан – “Сосна, мов шлях, припала пилом… “ Сосна, мов шлях, припала пилом, Траву торішню тінь палила, І довкруг дерева ходила Стара шкапина односила. На дереві, на кінській шерсті Відбилася безбарвність дня, Через подвір’я бляклі персні Котились глухо навмання… В таку годину хліб черствіє, У запічку сльозіє сіль, І чисте дзеркало старіє, Підбивши непомітно біль. В таку годину пий хоч крейду, Розведену на […]...
32. Павло Мовчан – “Я жайвора шукав по пісні в піднебессі… “ Я жайвора шукав по пісні в піднебессі. Він, випливши, зникав, аби ізнов воскреснуть, І поле підіймав, як полотно за нитку, І павутину пряв прозору для сповитку. Жарино в жмені, жайворе пекучий! Зронися в губи, голос мій озвучуй. Впікайся глибше, швидше в серцевину, Пронизуй наскрізь, наче намистину. Летить угору тлінне моє тіло, Лиш тінь внизу лишається […]...
33. Павло Мовчан – Лебедине Вже репались тугі плафони, Налляті світлом, соком стель, Застряло в горлі грамофона Хрипіння, як драглі, густе. В цей час подвоєні зірки В жаских потугах зачинали Священний плід – і накладались Одна на одну, як вінки. … А язики – з усіх скалубин, Бо помічали первогріх; Лущились губи – падав сміх, І німбами змикались зуби… – […]...
34. Павло Мовчан – Здобутки Весняна тонкість фарб – Березова намітка Сполохано тремтить, бо вітер продува, І в душу зазира жовтавим оком квітка, І щулиться до щік ласкавенька трава. На біле сповиття нав’ється ще зелене, Круглішим станеш ти, неначе шовкопряд, Хай в затишку дріма твоя душа злиденна, Допоки тче нитки розвеснянілий сад. Ні затяжні дощі, ні в’їдлива сльотиця Не збудять, […]...
35. Павло Мовчан – Мури (поема) 1. Цей янгол протятий З крижиною в боці Свій біль вимива В золотому потоці, І шпиль, що завершував царське стремління, Поглиблював янгольську муку й боління. О місто в намисті містків і бруківки, Золочене скрізь по хрестах та верхівках, А сподом – чорнюще, Як мисль скритовбивці, Глуха шкаралуща з іменням столиці! Де п’яний поручник візницю шмагає […]...
36. Павло Мовчан – Сторінки одного поля Пронизлива земля, роздряпана, як рана, На кожен штик лопати розпачливо кричить: Гортаю поле я, бо прагну переглянуть, Ким писане і як Окличне слово “жить!”. До кістя докопавсь, до черепків кривавих, До золотих пластин, до трухлого меча, До каменя, яким убитий був ще Авель, – Неначе отвір вглиб – чорніє він в очах… І кожен шар […]...
37. Павло Мовчан – “Тінь чиста, прагнучи сполуки… “ Тінь чиста, прагнучи сполуки, Летіла, розпростерши руки, Щоб в полі перейнять мене, – В шовковій оболонці звуку – Ядро ж у неї кам’яне… Вона швидка, як світ, широка, – Летіти буде, ще допоки – Не обійду, не розминусь… Коротять відстань квапні кроки – Чи ж неминучий цей союз… Чи сонце зменшилося вдвічі? Чи звузилися, може, […]...
38. Павло Мовчан – “Година припливу до скроней шаленої крові… “ Година припливу до скроней шаленої крові, Година безглуздя, година конання з кохання, Коли ти крізь серце пронизуєш голку метрову І кров витискаєш крізь рану Під тиском кричання. Розбито об камінь не кулю шкляну, А святе покладання: Стрімку спорудити крайнеба заобрійну вежу, Щоб, стрівши світання на сході, Край ночі чекати смеркання, Аби порипати удвох у небесне […]...
39. Павло Мовчан – Небо Кибальчича (поема) 1. По дорозі до Петропавловської фортеці Цей янгол двокрилий На палі фортеці Кружляє за вітром, Ніяк не зірветься, А шпиль, що завершував царське стремління, Поглиблює янгольську муку й боління. О місто, в намисті містків і бруківки, Золочене скрізь по хрестах та верхівках, А сподом – чорнюще, як мисль скритовбивці, Глуха шкаралуща з іменням столиці! Де […]...
40. Павло Мовчан – Звертання до коханої Озирнись, за тобою березові крила вогніють, Небо йде слідкома, озирнися, Маріє… Віє холодом м’ята, щоб дихалось ширше, Видно край непочатий з лункого узвишшя. Озирнись на заблуку, що втратив минуле. Ой Марієчко, в нього на пальцях сидить по зозулі – Кують вони, кличуть, просторять куванням благання, Щоб ти повернулась, Маріє, коханням з вигнання. Солом’яний шлях пом’якшить […]...