Павло Мовчан – На спадку вечора

Не віддзеркалює вода
Уже ні хмар, ні птахів.
І сонце, випавши з гнізда,
Вниз покотилось з даху.
Перехилились голоси-
Аж мур небесний тріснув,
Та з тріщин краплями роси
Просочувалась пісня…
І позліталися давно
У вулик звуки й бджоли.
А з кухви молоде вино
Вже цебенить додолу.
В кубельці світла груші сплять,
Хоч тонко скло дзенькоче,
І кругла місячна печать
Скріпила аркуш ночі.
А з-під острішка виноград
На стіл схололий блима.
І брата віддзеркалив брат
Широкими очима.
Відсутня відстань – в дзеркалах
Безмежна перспектива,
І неньки тінь покрай стола
Засвічена щасливо.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Трагедія маленької людини у повісті гоголя шинель.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – На спадку вечора
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.