Павло Мовчан – “Над полем шепотінь, над полем шелестінь… “



Над полем шепотінь, над полем шелестінь
Спрозорене крило поволі лебедіє.
Чим далі йдеш на схід, тим довша стає тінь,
І золоте литво поволі мелють вії.
Хустина пролетить, і світло спалахне
То яблучним вином, то повною росою,
Сухий ручай коси вогнем торкне мене –
І голова жахтить, мов камінь на осонні…
Тріпочеться листок зів’ялий у губах,
І пестять пух кульбаб долоні голубині.
З проміжку твого “я” вихитується птах,
Виборсується геть, змалілий, із росини.
І хутко висиха блакитна глибина,
А голуби розкрить не можуть крила сині.
І, випавши з роси – камінчиком зерна,
Пускаєш коси в дим, печешся, як жарина.
І, подих вийнявши, у відчай плавиш сміх,
Полуцвітки зіниць зав’язані насінням:
І скрикнеш немовлям – назад нема доріг;
Оманливі поля, безмежне шелестіння.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Ставлення жульєна до наполеона.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Над полем шепотінь, над полем шелестінь… “