Павло Мовчан – Над вогнем

Намалював вогню обличчя
І викричав його слова;
Здиміли кучері смерічні,
Коли схилилась голова.
Схрестивши ноги по-татарськи,
Вловивши тайність чаклувань,
Розв’язую вузли питань,
Що ніч скорочують скотарську.
Вогонь сидить супроти мене
На віддалі самотини;
Міркую, як він провинивсь,
Якщо дрімає цілоденно.
А з ночі помочі благає,
Лягає зморено на дим
І каже: “Я оберігаю
Тебе й отару від біди, –
І переходить вже на шепіт,
На щирість бесіду схиля:
– Підкинь, підкинь смерічних ще віт,

/> Пощезне в спаласі земля.
І берлоносцем будеш ти
З ясною факлею в руці,
На всі кінці, на всі світи
Твої летітимуть гінці.
Твої окличники дадуть
Широку прозвість про свободу,
Лиш не забудь про чорну воду
І про галуззя не забудь…
Бо вільно кожному згоріти
Яскравим спалахом – ураз,
Пустивши облишки на вітер…
Вівчаре! бійсь, щоб я не згас… “
А я сиджу окам’янілий,
Схрестивши руки на патик,
І чую, як в моєму тілі
Різьбиться вогневладний лик.
І чую: ніч спішить по колу,
Що з кроком вужчає щомент:
Я встав з пломінного престолу
І знищив вогнище ущент.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Ти і твій хліб.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Над вогнем
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.