Павло Мовчан – “Наповнивсь сумир’ям, стлумивши жадання… “

Наповнивсь сумир’ям, стлумивши жадання,
Побачив крізь полум’я обрій востаннє:
Він синьою ниткою хутко горів,
І пустка творилась внизу та вгорі,
І шлях западався у землю, як рів.
Та жайвір ще стверджував небо крильми,
Хоча на одній площині були ми,
Немовби дві цятки на чистім папері,
І спільні – у землю – мальовані двері…
І плямами звуки текли по сторінці,
Позбавлені простору… й ти,
Як на плівці,
Тонкою емаллю тьмяніла мені,
І хрестиком шилися кроки лляні…
На цій площині… на тугім

полотні…
Лише вертикально цей крок вишивався
І в сплющенім часі заледве тримався
На цій вертикалі, крутій площині, –
Та скрізь опертя бракувало мені…
На тім’я тис жайвір, сповзав я поволі,
Хоча б десь зазубринка на видноколі,
Хоч б проломився крізь аркуш мій крок,
Хоча б у долоню забив хто гвіздок,
Щоб я міг утриматись… де ж волосок
З твоєї коси рятівничої, люба?!
І де ж отой з небом незримий зв’язок,
Що з спини висмикував крила?
По всій площині розволікся димок –
І обрію нитка навколо згоріла…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Сім'я найбільший скарб.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Наповнивсь сумир’ям, стлумивши жадання… “
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.