Павло Мовчан – Не кличте нас з останнього порога



Завчасно нас не кличте звідтіля,
Куди ведуть усі, усі дороги,-
Для нас ще запечатана земля,
Повітря ще закручується в горлі,
Для захвату легені ще тісні,
А стільники дзеркал іще не чорні,
І щілини у вікнах – голосні,
А краєвиди світлі, неповторні…
Та вже дроти за поли нас хапали,
Впивалися і терни, і сучки,
І вороння ув очі зазирало,
До пучок прилипали вже свічки…
Свистів бур’ян, і дудки голосили,
І кликали усопші вже живих,
Щоб кістя їхнє знесли у могили
І визволили прах із-під трави…
Ще ластівка п’є землю по крупині
І лунко вищебечує гніздо,
Сидить ще міцно в рамній хрестовині
Давно забитий гострий ще гвіздок…
І доля ще не виміряла зросту,
Бруса не розпустили пильщики,
Тонке проміння очі коле гостро –
Сльозиться світло й липне до щоки…
Хита відбитки глибина кринична,
І поклики вихлюпує вода:
-Не кличте нас із-під землі, не кличте,
Ми прийдемо – недовго вам ще ждать…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Яку першу збырка мала некрасова.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Не кличте нас з останнього порога