Павло Мовчан – Небесний вітряк (на мотив Чурльоніса)



Крізь хмари проломи, крізь срібні прорізи
Просиливши крила, небесний вітряк
Повітря молов, і пахло залізом,
Бо землю захвачував промінь-гостряк!

І сипалось мливо потічками світла,
Коня притрусивши у лузі й траву,
А ген, спорошивши тополю столітню,
Нагнуло, хоч вішай тугу тятиву…

Мололось повітря, і сипалось мливо
Сріблясте, сипкасте на скроні тобі,
І ти, як зі снігу, як скупана в сивім,
Сивіла, і очі були голубі.

І хтось, учепившись в крило кругойдуче,
Підносивсь поволі угору до хмар.
Здригався від вітру весь простір скрипучий,
Мінилися борошна: з срібла на жар.

Кружляй, о кружляй, піднебесний вітряче,
Допоки не змелеш і світ на пісок:
Із глини вже міситься тісто гаряче,
І сивий співає, співа волосок…

І ти підіймавсь на крилі вище себе
На кутому промені, срібнім крилі,
І, в груди набравши холодного неба,
Летиш кілька літ сторчголов до землі.

Гуркоче каміння нещадно і грізно,
І гостре крило вже ось-ось дожене,
Чим нижче, тим пахне гостріше залізом,
Бо стало залізним і лоно земне.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Моя кімната.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Небесний вітряк (на мотив Чурльоніса)