Павло Мовчан – Нитка
Одна – на стільки літ!
Один, та я не знаю…
Зав’язується світ –
І ні кінця, ні краю
Протяжності його,
І вузол цей єдиний,
Єдиний в нас глагол –
Єднальний, серцевинний.
І в судний день скажу
Його я перед Богом,
Виштовхуючи ржу
Із горла храмового.
Пощо мені кривить
Душею та словами,
Якщо урвалась нить,
Ізсукана губами.
Розкручуй навпаки
Ту жилу конопляну,
І на свої клубки
Змотай судьбу урвану…
Там стільки вже кінців
І вузол на вузлові.
А нитка у руці
Сучеться й рветься знову…
І слово, ні, слівце,
Як горобець зі стріхи,
Випурхує з кінцем
Обірваного сміху…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Павло Мовчан – Єдине Єдиний простір, що на все життя, Єдиний світ, який ти іменуєш; Збігається в єдине почуття Любов і зненавидь, що у тобі нуртують. Кров глибшає, хоч гостроребрий світ Впивається в ростучу оболонку, Збіга сльоза, затягуючи слід, Немов мороз димучу ополонку. Поглиблюється пам’яті кристал, Заламлюючи пройдене минуле, Єдине слово тихне на вустах, Немов бджола, що поверта у […]...
- Павло Мовчан – “Овиддя, вітром не розмите… “ Овиддя, вітром не розмите, Розпасяно в теплі лежить, І золота стеблина жита Благословля серпневу мить. Зійшовши з самого вершечка Небес високих, впало вниз Дзвінкого простору кілечко І нанизалося на спис, На гострий спис соняшничиння, На вістря жовтого стебла Дзвінка вже нижеться калина, Намисто літнього тепла. У кожній бубці гусне сонце, В клубки згортається трава, І […]...
- Павло Мовчан – Надра родові Ти – спогад сам собі і нагад про майбутнє. Знайшов ти жилу світла у надрах родових. І покоління всі в тобі людські присутні… Ти згорнутий словник слів мертвих та живих… Чому ж ти зубожів і сам себе обмежив Теперішнім лише та лушпайчастим “я”? Розставлені густі скрізь дротяні мережі, І межові стовпи по обріях стоять… Не […]...
- Павло Мовчан – “Кульбабо пам’яті, таке зелене поле… “ Кульбабо пам’яті, таке зелене поле, Так широко, аж боляче мені. Мов ртуті стовп, піднявсь по губи голос, Аби здмухнуть пушинки мовчазні. О земле, прорости! Переіржавиш крицю, Сніг перемелеш, кістя перетлиш – І виростеш високою горою, Щоб на людину глянути з узвиш… Рухливий вузол, сплетені волокна, Крейдяна грудка, що ввібрала тінь, Листок свічада безнадійно зжовклий, Що […]...
- Павло Мовчан – Плин Не чую часу течію, Не помічаю, бо не хочу, Хоч розторочують мою Плоть нитяну щодня, щоночі… Та нитка рветься – на краю Затягся вузол заполочний. І зауваживши рубець, А чи морщину, посміхаюсь; Та, губ торкнувшись, морозець Той сміх на ойкіт обертає. І озираючись на світ, На безбереге неба плесо, Я бачу рівний-рівний лід І хмари […]...
- Павло Мовчан – Метушливці Не знайти чого шукали В лусковинні віддзеркалень: Д е с ь, як висохла роса, Щ о с ь, як звук у небесах, І к о л и с ь, як в мові слово. ВСЕ – раптово однакове: Ти, вона, воно, вони, Незнайомі і знайомі – П’ятипалі свистуни. Перетлили стільки всього, Стерли стільки вже взуття, Загострили […]...
- Павло Мовчан – Спокуса Чи йде тобі із рук та круглість первородна, Що чиста помислом освяченого лона, Де квітнуть квітові до осені глибокої І гускнуть медові, настоянім на спокої. Гарячі яблука – зсередини – від спілля Червоно сплакали у сутінне замшілля, Та їх ізнов чомусь долоня проминула, Так, як мина своїх дітей зозуля: Минаючи, питає, де пташата? Тобі одне […]...
- Павло Мовчан – Біля дніпра – Пет-ре! Іва-не! Ма-рі-є! – По складах переносимо власні ймення на той бік, Де іскри святкують свою нетривалість, Блукаючий дим назустріч підводиться тихо, Високе полум’я, високий дим, і ми високі. Сягаємо один одного і рівність свою відчуваємо З березовим вітром, Що носить пригорщу солов’їв і не знає, Де їх посіять… Рівна земля під ногами – […]...
- Павло Мовчан – Середжнив’я Вже повна жменя шумовиння, Зерно розпарене горить. Летить рука над гоном синім І сіє стиглі кольори. Пашня у жмені навіжено Кричить про пору колосінь, Коли дозрілля і жарінь Стоять при стеблах цілоденно. Та суть не в тім, чи є поліття, Чий буде перший хлібозбір, Важливо те, що гострий зір Стинає крутню верховіття. Бо то ж […]...
- Павло Мовчан – Не відгороджуйсь іменем від світу Що знаєш ти про межі? Не членуйсь, Не відгороджуйсь іменем від світу, Не змінюй хутко мінуси на плюс І не вважай, що стежка – то орбіта. Рука тобі для того, щоб прийнять За власну шкіру й кору кострубату, А осока – щоб осклеп перетять І визволити душу ще крилату. Нема межі між грунтом та зелом, […]...
- Павло Мовчан – Ницість Врешті розжився і маєш всього подостатку: Неміч, залисину, латку на тілі на згадку, Жменю гвіздків і одну неприбиту мостину, Вісім кутків, щоб замкнути пташину. Впертий годинник ще крутить свої коліщата, Хриплу мостину крок ще печата, – Значить, багатий – маєш всього подостатку: Затишок, житло і самоту для початку… Невідворотний дух вороття одночасно, Хвиля супротна хвилю […]...
- Павло Мовчан – Брашна Бездонністю отверзнуті зіниці Округлились, а в них піщані птиці, Кружляючи, У безвість затяглись… Я все це бачив, бачив вже колись. Розлившись поглядом широким по осонні, Лежав і нуривсь глибоко в бездонність, А згодом все струміло навпаки – І сипалися борошном піски У розповиті листяні долоні… Крутилися небесні вітряки… І по незримій сходистій драбині Йшли хлопчаки, […]...
- Павло Мовчан – Будяки Примарні, сухі, прямостійні, незламні Пробились крізь товщі дощів та снігів… Як свідчення вічні чи спогади давні, Вичісує вітер насіння з голів. І літо згорнувши у пам’ять дводільну, Мичкастим корінням вчепившись у грунт, Немов нагадали, що всі ми не вільні, Що наше коріння незриме – отут. Ми голови їм обтинали лозою, Косили, топтали, палили колись, Щоб […]...
- Павло Мовчан – “Прибились сплесками, прихлюпалися гулом… “ Прибились сплесками, прихлюпалися гулом, Обезтілесніли, легенькі, мов відлунок, Лягли в ногах повільненько, заснули Далекі ночі, ночі проминулі… Тріщить вогонь, нічна фуркоче прядка, Кругліє яблуком на покуті лампадка, І шибка деренчить розслабла, як струна, – То дише ніч сапка на ширину вікна… Крізь волокнистий слух, крізь захололі стіни Допліскується голосом осіннім Чиясь ясна печаль, Потроєна імлою, […]...
- Герасим’юк Василь – Жовта нитка буде Жовта нитка буде. Нитка жовта. Жовта барва горбиться, як віск. Ти не щез – на полотні зійшов ти Проступаєш, як осінній ліс Крізь імлу досвітню. А зворотна Є стезя?! А нитка вже ж іде! На горби накиньмо ці полотна – Слід наш, може, ангел віднайде....
- Павло Мовчан – Колесо На тлі зеленого малинові колеса Мелькочуть, наче відблиски млинка, Повільна хмара прогинає плесо, Зникальна хмара біла і важка. Люби цю мить вповільненого часу, Від колеса стрімкого відречись, Що було луком зігнуте у страсі, В безглуздість власну замкнуте колись. Воно безмежність прагне подолати, А ти відтинок знаєш, знаєш свій: Короткий шлях до цвинтаря від хати, Аби […]...
- Павло Мовчан – “За солодом у роті часто… “ За солодом у роті часто Ятриться гостро гіркота, Зі світлом ходить тінь довгаста – Знімає полум’я з гнота. Позмінно: надбаність – утрата, Постійний борг, мінливий ти… Скупий на слово, хоч багатий На правду – аби борг сплатить. Бо взяв ти стільки у Вітчизни, Так спрагло пив з її джерел, Що позичку і борг свій визнай. […]...
- Павло Мовчан – дно Святкову блакить лиш відтінюють хмари, Що разом із небом за обрій пливуть. І дно прозира крізь промоїни й шпари, І видно камінчики круглі, як ртуть. Мені відкриттям об’явилась безодня: В союзі із спокоєм дух воскресав, Поволі тепліло повітря холодне, І світлістю дня наливався ти й сам. І тільки печаль, відтінивши святковість, Відкрила в єстві глибочезне […]...
- Павло Мовчан – Одміни Сніг згинув так, як і прийшов – Ніхто за ним не біг, не плакав. Одна осталася ознака: Блакить збігала з підошов. Його топтали цілу ніч Червоні коні басовито, Його ганяли по струні Позмінно скрипалі сердиті. І згинув сніг. Блакитний шлях Аж за село котивсь поволі; І синій цукор на столах Зернивсь в солянках замість солі....
- Павло Мовчан – “Скільки вод стоїть між нами… “ Скільки вод стоїть між нами, Поміж нами стільки днів… І танцює чорний камінь, Наче гайвір, в борозні. Вже опахчені хлібами Поцвяховані степи. Борозна така між нами, Що її не заступить. Серп уп’явся у повітря, Розпанахавши блакить, Із розрізу гостре світло Бузиново цебенить. Світло б’є і крізь долоні, І крізь шрами тут і там. Образ твій, […]...
- Павло Мовчан – Протиріччя Вскую печальна єси, душе моя? Вскую смущаєши мя? Із повчання Володимира Мономаха Єдність, єдиний, єдність, єдине… Сутність твоя неділима, людино. Глина потульна, просякнута духом, Вічне стремління, означене рухом… Ти – це і ти, це і ті – різнойменні, Шлях же до них від княжого “мене” Через обмеженість власного слова. Глина потульна – спільна основа. Пальці […]...
- Павло Мовчан – Карбівник Збігає життя, проходять і дні спотикальні. Лежить, мов наріжник терпіння, спростований камінь, Байдужий до часу, глухий саморослий, Укотре, укотре об нього душа спотикається боса… На ньому чи з нього підносився погляд далекий, Білились полотна, і сніг спочивав, мов лелека. На ньому вода полишала глибокі позначки І долю свою сполучала з минулим завбачно. Безсмертя своє покладали […]...
- Павло Мовчан – Не розплющуй очей Тугішає звук, наче плід, в надвечір’я, Густішає зеленню втишений луг, З розгорнутих крил обсипається пір’я, – Його перейма запорошений слух. Був лет у півнеба шумкий, шестикрилий, Та погляд стелився – очей не піднять, Аби розпізнати ту строєну силу, Що темряву горне на гнізда багать, Що звук розрива в солов’їному горлі І постать людську над водою […]...
- Павло Мовчан – Звертання до реп’яха Відволого, сизо, біло Підступавсь похмурий ліс, І стирчали в полі стріли, Ніби смерть гуляла скрізь… Та на цій сталевій ниві Уцілілі реп’яхи Підіймалися щасливо Бадилиняччям сухим. Але вище них звелася Гордоросла бугила – У якому вона часі Коронована була? Обминули коси, стріли, Посуш, пошесть вогняна… Й ми з тобою уціліли – В горлі зірвана струна… […]...
- Павло Мовчан – З двох боків (“Затримуйте зором прозорість повітря… “) Затримуйте зором прозорість повітря і прозелень крони: Примарна тривалість ошукує нас, В природі немає, немає повторень, Все суще на світі, геть все видозмінює час. Кохана, чому твої пучки зів’яли, Незгарбляться руки і погляд порідшав – чому? І видихавсь голос – у ньому все більше печалі, Його лише погуком я перейму. Затримую слухом любові тонку павутину, […]...
- Павло Мовчан – В Кижах Між ребрами брусованої хати Росте трава, у вікнах дуплуватих Сидять коти, і жевріють ледь-ледь, Димлять гноти, наповнюючи вщерть Самотністю присадкувате житло, Де палахкоче дзеркальце, як бритва… Назад нема, немає вороття, З минулим розминається життя, І, прихиливши вухо до стіни, Почути можна голос нутряний; Від доторку озветься деревина, – Гуде, як вулик, трухла порожнина. А двері, […]...
- Павло Мовчан – Здобутки Весняна тонкість фарб – Березова намітка Сполохано тремтить, бо вітер продува, І в душу зазира жовтавим оком квітка, І щулиться до щік ласкавенька трава. На біле сповиття нав’ється ще зелене, Круглішим станеш ти, неначе шовкопряд, Хай в затишку дріма твоя душа злиденна, Допоки тче нитки розвеснянілий сад. Ні затяжні дощі, ні в’їдлива сльотиця Не збудять, […]...
- Павло Мовчан – Лебедине Вже репались тугі плафони, Налляті світлом, соком стель, Застряло в горлі грамофона Хрипіння, як драглі, густе. В цей час подвоєні зірки В жаских потугах зачинали Священний плід – і накладались Одна на одну, як вінки. … А язики – з усіх скалубин, Бо помічали первогріх; Лущились губи – падав сміх, І німбами змикались зуби… – […]...
- Павло Мовчан – Сини Зривається голос на поклик:-О небо! Бездонність твоя вже очей не гнітить, І аркуш паперу кружляє, як лебідь, І рідиться зором недвижна блакить. Кому тільки в тебе вдивлятись щоденно? О небо! О руки! О справи земні! Лиш видивиш очі – і зір помрячений Нагледить пітьму у твоїй глибині… У матері зранку опущені очі, Немов завинила, що […]...
- Павло Мовчан – Сіль (З циклу “Відлуння війни”) Повноголоса, наче води, Колись була, кохана, й ти; В очах світивсь широкий подив, Вуста не знали гіркоти. Що ж сталось – звідки стільки солі На віях і на язиці? Роз’їдений уже і голос, І замість хліба – сіль в руці. Хто нам розважив дні і ночі: Це уломив, те – доточив? […]...
- Павло Мовчан – Материнська сльоза З твоїх очей хтось викотив сльозу І далі, далі у печаль пекучу, Мов кулю світла по шляхах трясучих, Незримі руки тихо покотили. В сльозі гуляє світу карусель, Жбурля дерева відцентрова сила, І дикі гуси журно голосили, В сльозі ламаючи свої бурхливі крила. Кружляли очі у сльозі терпкій І блиск зубів, загорнутий у сміх. На дно […]...
- Павло Мовчан – “Мене цієї ночі вмерло так багато… “ Мене цієї ночі вмерло так багато, Так, ніби мову я раптово втратив, Забув усі імення та слова, А на обличчі виросла трава. Мені приснилось те, що було явним: Ти була з іншим у моєму травні, Ім’ям чужим ти кликала мене, І дерево дзвеніло крижане, І сипавсь іній замість пелюсток, І видно було хід твоїх думок: […]...
- Павло Мовчан – Малюнок в Софіївському соборі У воді віддзеркалений косить косар: Тне воду золочена криця – Лягає покосом не хвиля, а жар, Літає не ворон – жар-птиця. А золота в небі! Ще більше в воді, Горять свіжо хмари відлиті. І світ, мов горнило, де й ти змолодів, І книга життя не відкрита… Високий, ставний і обличчям – святий, Натхненний, і німб […]...
- Павло Мовчан – Мудрість О не стреми свій лет, обмеж себе собою І визнач наперед любов свою журбою. Бо над усім завжди горує день печалі, І будеш ти один різьбить свої скрижалі… Огромлений твій слух шукатиме мовчання, І виснажений дух вгамує поривання. І, сівши на поріг, ти оком світ окинеш: Хтось квапиться, летить, та ти його не спиниш… Нехай, […]...
- Павло Мовчан – Липнева ніч Клейка липнева ніч. І темрява липуча, І куряви сувій солодкістю набряк. І світло із вікна брудне, ніби онуча, Ворушиться, напнувшись опукло на будяк. А там, де отвір в ніч, де джерелує лампа, Немає ні душі. Та світло не зника. Та чути за вікном – незримий хтось чалапа, Забуте щось шукає, ворожить по кутках… Тут не […]...
- Павло Мовчан – “Про зяючі дні непрожиті… “ Про зяючі дні непрожиті, Про дні дуплуваті На спогад лишилися Кім’яхи вати. Проціджуєш подих крізь неї, Згортаєш, мов іграшки, дати: Чужі ювілеї, Свої марнотратні утрати, Безглузді ідеї… І тішишся думкою – Все надолужити зможеш. Ще рік… нехай два, І ти порожнечу На іншу – таку ж Перемножиш....
- Павло Мовчан – до життя Прихилля серця, мови любота, – З твоєї ласки шовк – ніжніше дихать, Я маю все, і навіть гіркота, Щоб смак не втратить, підмішалась стиха. Є в мене все: вода, в солянці сіль, І хліб в спідушці на листку латаття, І день, що йде поволі звідусіль, Аби його любов’ю привітати. Та є ще ти – безмежна […]...
- Павло Мовчан – дві росяні краплі Лопушана долоня виважує чисту краплину, Успадковану з ночі – цей скарб над скарби; Як і ти, я стою нищуном коло тину І стискаю у жмені таку ж крапелину, А над нами кружляють хапкі голуби… – Мамо, нащо ота жалива кругом хати, Дерев’яні шеренги, бундючний бур’ян? – Не надбав я нічого, а стільки вже втратив, І […]...
- Павло Мовчан – “Заплуталась павутинно… “ Заплуталась павутинно Стежка в кронах яблунь. Ліниво-терпляче провадить крок Промінь по довгих мандрах. Яблуні очі свої червоні Долу спустили трудно. Запаморочилось в головах Від кружеляння сонця. Лапками птахів вишито тишу, Вишито хрестиком стежку....
- Павло Мовчан – “Цей мох – на двох… “ Цей мох – на двох; Куди не глянеш, Стоїть притомний літ Весняний, Хоч до весни – гай-гай!.. колись… З беріз ми соку напились, Все ходим і когось гукаєм, Й відлунок кожен, наче спис, У свої руки заплітаєм. Що нам до того – мох чи пух, Чи ниття те, що в’яжуть птиці, Єднає нам і зір, […]...
Біографія ольги кобилянської скорочено.