Pavlo-movchan-nu-shho-ya-miryayu-ne-znayu
Павло Мовчан – “Ну що я міряю? Не знаю… “
Ну що я міряю? Не знаю.
Годину, день чи власний вік?
І починав з якого краю?
Від губ, від пучок, від повік?..
Поміж долонями весь простір,
Поміж губами – голос весь,
Безмежжя все – у високості,
І вся безмірність в слові “днесь”.
Ну дві руки, ну десять пальців,
Ну лікоть, крок, година, мить…
Та час як черепаший панцир –
Його лиш можна розтрощить.
Але не зміряти ні частки,
Ні цілокупності – нічим;
Ніхто ні дрібки не привласнить,
Як не затиснуть в жмені дим.
І чи правдива моя міра?
І чи не вітру я ловлю?
Обтяв об мітки власну шкіру
І кров злизав листком щавлю.
Числом обмежив свою долю,
Зарубками відчленувавсь
Від вічності, що подовкола,
І вилучив із неї час.
Та час, пощерблений трибками,
Наче колона крейдяна,
Кришився, розпадавсь грудками,
Росла могила під ногами,
І глибшала височина.
Та перехлюпувавсь за межі
Думками, голосом, життям
І бачив з крейдяної вежі,
Що часу більше “тут”, ніж “там”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Надія Ковалюк – Будує ніч для неба свій гарем Будує ніч для неба свій гарем Із зір-іскринок, вічних полонянок, Що мерехтять, як тисячі знамен, Аж поки їх не викраде світанок. Виконують громи небесний хіт, Симфонія дощів мене чарує… Як лицарі, збираючись в похід, Дерева одягають листя-збрую… А я-до щастя міряю стежки,- Вони ж такі безмежні і безкраї… Шукаю свою долю крізь роки, Як макову […]...
- Павло Мовчан – Голос серця Упізнаєш мене вві сні І видихаєш:- Мій коханий!..- Та всюди люди мовчазні Хитають скрушно:- Вона п’яна… – Як порошинку, на руках Несу тебе й боюся вітру, І замість тіні – хилитка Лоскоче ноги пляма світла. – Любове, – шепочу, – збудись, Бо люди подовкола… – І камінь падає униз, Кругом – безмежне поле. Мов порошина, […]...
- Балада прикмет (скорочено) – Війон Француа Переклад Л. Первомайського Я знаю – мухи гинуть в молоці, Я знаю добру і лиху годину, Я знаю – є співці, сліпці й скопці, Я знаю по голках сосну й ялину, Я знаю, як кохають до загину, Я знаю чорне, біле і рябе, Я знаю, як господь створив людину, Я знаю все й не знаю […]...
- Микола Руденко – Знов чомусь прийшла хвилина смутку Знов чомусь прийшла хвилина смутку. Попрямую у вечірній ліс. Запалю солдатську самокрутку Над окопом, що давно заріс. Ні, життя легкого обіцяти, Сонце не могло своїм синам. Де ти, рік народження двадцятий?.. Перші кулі діставались нам. Я не знаю, втрата чи здобуток Те, що надбано в юнацькі дні – Це боління, цей окопний смуток, Що живуть […]...
- Катя Гуйван – Вистигло ліжко після Тебе Вистигло ліжко після Тебе. Я сягаю руками неба. Чи без Тебе мені щось треба? Я не знаю. Бо я без Тебе. Синім маревом очі плутались. Так, між нами: усе минається… Що ж для вічності залишається? Щоб “невидимі” в душу втрутились?! Нам без вірності виживається… Але… Хтось з НАС трахається, хтось кохається… Липень 2013р. автор: Катя […]...
- Павло Мовчан – На латці – латка (З циклу “Відлуння війни”) І випив простір голос твій – Тепер шукай себе самого: Хоч видихайсь, хоч занімій, Одна надія лиш – на кого? Подесьбіч – муром житній лан, Ошую – золота пшениця. Попереду – росте бур’ян, Позаду – грона криці… Невже з тобою це було? А ти – чи був собою? Промита пам’ять, наче […]...
- Іван драч – Калинова баляда Я часто не знаю. Не знаю, де хвилі Стають золоті, де багряно-тривожні, Не знаю, де міра вготована силі Й нащо мої клекоти сині спроможні. Не знаю. Не відаю. І колінкую Перед відомим (відомим для кого?), Своєму коневі кую свою збрую І в губи цілую зорю дорогу. Крапчасті напасті, роковані роки, Чоласті незвідані вади “не знаю”. […]...
- Елла Євтушенко – Cніг Я не знаю яка я Не знаю не знаю яка я Я згубила свій вигляд у нóчі бездонних лінзах Обертаються сни І я голову злегка стискаю І зминаю у кульку неначе шматок пластиліну Я не знаю нічого Не знаю не знаю нічого А життя гуркотить і трясе немов у трамваї Листопад не спинився і гучно […]...
- Василь Стус – досить крові – досить крові,- продекламував кат, Коли ніж, загнаний мені поміж ребер, Стримів у спині. А я подумав, скулившись весь од болю: Що як він захоче ще й лікувати мене?...
- Герасим’юк Василь – Не про всіх запитав. Розказав … Не про всіх запитав. Розказав Не про всіх – ще залишив для брата. Із холодних космацьких отав Нічка встала – настала розплата. І судді поміж них не було. І коротким був вік супостата. І снігів поміж них намело. … Хтось потрапить у пастку для брата....
- Микола Вінграновський – де дихає Байкал Де дихає Байкал, де не встига повітря, Де все з усюд – не хочу і не дам! – За спинами ледащ, снобів’я і сопів’я – Найближчий мій розмерзлоокий БАМ! Тут океанні очі – море-морем. Далеко йти – далеку даль нести. Я знаю добре: не люблю я горем. Не горем любимо. Наш поступ – з доброти. […]...
- Павло Мовчан – “Оливи срібний лист і хвилі білопінні… “ Оливи срібний лист і хвилі білопінні Спиняють зір: дивись на вічне і незмінне… Потріскана гора ламає товщу неба, Тверда земна кора, і шлях крутий на гребінь, Але стрічастий крок підносить душу вгору, Та погляд, мов листок, зірвавшись, Пада в море: Не втримать висоти, не витримать підйому, І ти, душе, лети, додомоньку, додому. Бо важко на […]...
- Микола Вінграновський – Але було вже пізно мальвам Але було вже пізно мальвам, І літові, і ластівкам, Лиш далечінь синьоблагальна Когось благала: не пускай!.. Але – прощалось. Вітром-листом Чи по тобі, чи по мені. Пустилось берега все чисто – Одна розлука на коні. Давно своїм вирлатим оком Нас приглядав вирлатий час, І маємо: оце глибоко, А це ось мілко поміж нас… Я знаю: […]...
- Павло Тичина – Не знаю і сам я, за що так люблю Не знаю і сам я, за що так люблю Безщасную тую Вкраїну мою? За що так кохаю? І що у їй є? – Нещасний народ, його гірке життє: Темнота та голод… Ох, ліпше мовчать! За що ж так любити, за що так кохать? Не знаю, не знаю! – але я люблю, І сили свої всі […]...
- Аня Тет – Хочешь, я согрею тебя временно Хочешь, я согрею тебя временно Не касаясь трепетно руки.. Знаю, знаю, что злосчастным бременем, То, что мы, как прежде, далеки.. Знаю, знаю, милый, как устал ты, Как тоска тисками щемит грудь, Как терзают ревности объятья, Как сомненья не дают уснуть.. По себе же знаю, как несносна, Как губительна, порой, разлук печать.. Ты отбрось тревогу, мой […]...
- Вірш Миколи Руденка – Вік доживаю Вік доживаю, а не знаю, хто Є та істота, що в мені гніздиться, Й кому належить диво-долото, Що “я” й “не я” різнить, Як те й годиться. Земні роки несуть добро і зло. Коли ж десятиліття проминаю – Неначе не зі мною те було. А з ким?.. Даруй, читальнику,- не знаю. Дивлюсь у себе, мов […]...
- Мар’яна Савка – І крила спалімо. І станьмо людьми І крила спалімо. І станьмо людьми. І сталось. Ідемо шляхами земними У холод і біль неземної зими. Йдемо поміж них. І стаємося ними. Цей сніг не минає вже тисячу літ. Цей холод кривавить рубці на раменах. Закуто міста, як у лати, у лід. На брамах розвішано білі знамена. Шукаєм притулку. Вокзали. двори. Кав’ярні. Будинки з […]...
- Микола Вінграновський – Лошиця з дикими і гордими ногами Лошиця з дикими і гордими ногами, Із ніздрями рожевими на сонці І матово-темнавими вночі, Лошиця із мінливими очима – То чорними, то синіми, то мідними – Під мідним пасмом звітреної гриви, Лошиця із сріблястим животом, Який я обніматиму не скоро, А обніму – забуду світ і сон! Лошиця з табуна цивілізації. Яку я вилучив і […]...
- Павло Мовчан – Пізня гроза Так далеко – ледве й видко, Як грози сталева нитка Пересновує туман, І луни щербатий злиток Деренчить, мов тріслий дзбан. Так далеко, що й не чути Крапель, спійманих відром. Біла марля, чорна сутінь Пеленають круглий рот… Дихай, дихай крізь весь простір, Крізь набряклу криком повсть… Бовваніє час навпроти… Крізь туман іде навпрост? І несе він, […]...
- Семенко Михайль – Я іду Я іду по шляху незнакомому, Перегортаю вічності сторінки. Бо і сам не відомий нікому я, Бо не чекаю й сам я на свідки. Я – нічий. Я – ніхто. Мене не знає історія. Мій девіз – несталість і несподіваність. Хочете? Я заримую зараз: істерія. Я остроїв поезію в стрій, Ні разу не надіваний....
- Дмитро Загул – “Скажи мені, любий мій, де ти блукаєш… “ “Скажи мені, любий мій, де ти блукаєш, – Чи в горах, чи тут, при долині? Де стадо пасеш ти і де спочиваєш Опівдні в гарячій годині? Я так уморилась, я так утомилась, Що й ніг під собою не чую, Весь день за тобою, мій милий, дивилась… І нічку без тебе ночую. Чи ще мені довго […]...
- Василь Стус – На Лисiй горi догоряє багаття нiчне На Лисiй горi догоряє багаття нiчне, I листя осiнне на Лисiй горi догоряє, А я вже забув, де та Лиса гора, i не знаю, Чи Лиса гора впiзнала б мене. Середина жовтня, пора надвечiр’їв твоїх, Твоїх недовiр i невiр i осiннього вiтру. I вже половина життя забуваеться. Грiх Уже забувається. Горе i радiсть нехитра. Середина […]...
- Дмитро Павличко – “У дверях на летовищі стояла… “ У дверях на летовищі стояла, Перевіряла авіаквитки, Аеродинамічні ноги мала, Литки в польоті, наче літаки. Вони летіли під спідничку – вгору, Поблискуючи золотом панчіх, Вогнем торкались до мойого зору, І непощадно кликали на гріх. Здалось, що там палає поміж ними (де людський зір боїться підійти) Рудий вогонь із крилами рудими, Мов янгол у глибинах темноти. […]...
- Марта Тарнавська – Читаючи Лесине листування “… хочу їхати в Єгипет на прощу до єгипетського сонця – Вже ж недарма йому такі колосальні святині колись Будовано, – певне ж, воно і силу має колосальну, і що ж таке Якась мікроскопічна бацила проти його маєстату?… “ Із листа Лесі Українки до Н. К. Кибальчич, 15-18 вересня 1909 р. Великий Ра, я теж […]...
- Микола Руденко – Гадюка Я зустрів її, слизьку потвору, Між конвалій в росяній траві – Поміж сосен, що дивились вгору, Де висіли тучі грозові. Це була така невідповідність – Квіти-перли і слизька змія! – Що природі за уяви бідність Був готовий докоряти я. Справді ж бо, образа в тім велика, Що в красу травневу заповзла Ця отруйна гадина безлика […]...
- Ліна Костенко – Астральний зойк Добридень, люди! Вбитий на снігу, Я спам’ятався в зоряній пустелі. І все, що має на землі вагу, Осипалось, як мертві імортелі. Там, на землі, щось падало, цвіло, Було рожеве, синє і зелене. Мені вітри позичили крило, Я бачив землю за віки від мене. Я натомився жити без душі. Нема на чому записати строфи. Усі арапи-предки […]...
- Марта Тарнавська – “Сонцерадістю день налито… “ Сонцерадістю день налито: Світ воскрес з кам’яного сну. Наче книга, душа розкрита: Зустрічаю нову весну. Знаю: дощ іде смертоносний, Що залишить на серці знак; Знаю: вся ця краса – відносна, Суб’єктивних повна признак. Знаю: все це – оманна зрада: Моя радість і ця весна, – але я навіть мрії рада, Що на мить повернулась, ясна. […]...
- Марта Тарнавська – “Ось знову – смерть. І звужується коло… “ Ось знову – смерть. І звужується коло Близьких людей, що разом йшли в життя, І дише пусткою юрба навколо, І ближчає нірвана небуття. Все, що в житті здобув, що мав, чим жив, – Під знаком вічності – лиш суєта… Хто віри ласку-казку заслужив, Той нагороди жде на тому світі – (хоча за ним ніхто ще […]...
- Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну… – Тіртей Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну, Поміж хоробрих бійців падає в перших рядах. Гірше ж немає нічого, як місто своє і родючі Ниви покинуть і йти жебракувати у світі, З матір’ю милою, з батьком старим на чужині блукати, Взявши з собою діток дрібних і жінку смутну. Буде тому він ненависний, в кого притулку попросить. […]...
- Павло Глазовий – Спортсмен Розмовля онук маленький з дідусем Семеном. – А я знаю, а я знаю! Ви були спортсменом. – Та від кого ж ти дізнався, – Від бабусі діду. Я підслухав, як бабуся казала сусіду, Що ви такі швидкі були, хоч надінь вуздечку. Тільки каже, що стрибали не в тирсу, а в гречку....
- Про циклічність у природі та діану Дівчина була явно азіатка, з роскосими очисями, милим акцентом та неймовірно маленьким ртом. Саме дивлячись на нього намагаюсь збагнути звідкіля я можу її знати, та і якого хєра взагалі ми сидимо у цій аудиаторії, вкриті простирадлом, а вона щось мені щебече? І де це видано взагалі – із простирадлом, – і сидимо!? А щебече певно […]...
- Марина Курило – На скроні тисне ніч На скроні тисне ніч, немов в Напрузі. Похмуро-сіра і важка Субстанція, З якою ви неначе давні друзі, А разом з тим тримаєте Дистанцію. І вже не відчуваючи загрози У вирі всеохоплючої тиші, Щоразу ти свою життєву прозу Охайно заримовуєш у вірші. Втрачаєш розум в мареві Вечірнім, В обіймах сутінків із запахом Вишень. І світ сьогодні […]...
- Таня Левадко – безімненності байдужих днів Безімненності байдужих днів Стають скупими речення в блокноті. Вчорашню радість вкрав буденний гнів, Від вічності лишилися лиш миті. Збуваються бажання ворогів, Мої ж – перетворились в попелище. Актор душі наносить темний грим Іде у ніч. лиш вірет лютий свище. І падають придумані зірки, Вмирають на руках мої надії, Станція, вихід, не мої думки, Печальність ночі […]...
- Микола Руденко – Земні дороги Чумацький віз чи парокінні дроги, Комфорт сучасних автоколісниць… Як розверстать мої земні дороги – Вони досягнуть астроодиниць. Дорога – це осмута і розрада, Колиска мрій, що з ранніх літ беріг. І серце, ніби кокон шовкопряда. Вгортається у павутинь доріг. Вшановую тебе, земна дорого, Поміж людей, поміж дерев і трав… Але ж нехай мене не судять […]...
- Дмитро Павличко – “Це неправда, що ми помрем!… “ Це неправда, що ми помрем! Ти – земля, а я – твій сівач. Плуг іде – під його тягарем Ти возрадуйся і не плач. Сокруши свою душу тверду Пестотливою зливою втіх. Я ж і сам, як зернина, впаду Поміж скибами гонів твоїх. Ми небес глибину збагнем, Вище зір піднесем колоски. Ми пшениці незгасним вогнем Пролітатимем […]...
- Ліна Костенко – Не знав, не знав звіздар гостробородий Не знав, не знав звіздар гостробородий, Що в антисвіті є антизірки, Що у народах є антинароди, Що у століттях є антивіки. Це знаю я. Жалій мене, звездарю! Це знаю я, і голову хилю. У антисвіті зірочкою марю, В антинароді свій народ люблю...
- Катерина Кочетова – десь в гаю, там де зоряні ночі Десь в гаю, там де зоряні ночі, Де не чути шелесту трав, Обійнявши міцніш прошепочеш, Як за мною весь час сумував. Я візьму твою руку в долоні, Подивлюсь в неозору даль. Я не знаю, що ночі холодні, Бо з тобою за радість й печаль. У мовчанні слів не відшукаєш, Тут немає ні рамок, ні меж, […]...
- Клавіші життя … А клавіші ще довго не здавались. І з ними час провів нерівний бій. Слабкіші вже давно зірвались; Сильніші награвали “Амелі”… Вони ще не забули дотик польців, А їх тут безліч в вічності було… Упевнених в собі й блукальців, Яких життя у нетрі завело. Вони ще не забули звук мелодій І стукіт серця кожного із […]...
- Чорнобривці (народна пісня) Чорнобривців насіяла мати У своїм світанковім краю Та й навчила веснянки співати Про квітучу надію свою. Приспів: Як на ті чорнобривці погляну, Бачу матір стареньку, Бачу руки твої, моя мамо, Твою ласку я чую, рідненька. (весь куплет – 2) Я розлуки та зустрічі знаю, Бачив я у чужій стороні. Чорнобривці із рідного краю, Що насіяла […]...
- Юлька Гриценко – Із роздумів I Заблоковані виходи з відчаю, І навколо печально сигналили. Та й розлука здавалася вічною, Доки планами мрії не стали нам. Та на цвинтарі вкритому холодом, Поміж книгами власної совісті. Я вмираю, не маючи досвіду Написання щасливої повісті. Закупорені теплими росами, Ми від справжнього світу ховалися. Доки просьби не стали погрозами, Доки всі оригамі не склалися. […]...
Твір розповідь про кульбабу.