Павло Мовчан – “Обертається свято життя в сумування… “



Обертається свято життя в сумування:
Над розпалищем тіла сумує душа.
Кожен день може бути останнім,
А ти думав, що вічне тривання,
І чекав за смерканням світання,
І тому час свій сипав з ковша.
В плюсклій думці себе відшукати
Ти не годен, бо й пам’ять пуста.
З усіх слів найзбагненніше – мати,
Найкволіша рука вузлувата,
Найвразливіше серце щербате,
Найнадійніші плечі хреста.
Каламутиться зір відчужілий
І не хоче себе розпізнать
У руїнах колишнього тіла,
Що жада не безсмерття – похмілля.
Лиш

з очей, вже давно спорожнілих,
Ще не змито небесну печать.
І, обернені пильно у себе,
Вони бачать краплинку живу
У дуплинні, у зцямрених ребрах,
Краплю світла, краплиночку неба,
Що згорнулась, мов іскра, мов звук.
І забуто всі свята, печалі,
Сльози, радість, і кпини, і гнів,
Авеню, парки, лавки, вокзали;
Притабанив сюди, тут відчалив,
За щокою лиш гумка, як сало,
А на серці – що кривди, що слів…
Все зійшло, як сніги, відгоріло.
Ось скампиця, газета, ціпок.
Ой навіщо душі тлінне тіло,
Лучче б вільно у небо летіла,
Як у простір відкритий сніжок.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Аналіз твору диво.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Обертається свято життя в сумування… “