Павло Мовчан – “Обганяє хмара хмару… “
Обганяє хмара хмару,
Куриться літак, мов дріт,
В надра вигаслого жару,
Щоб поволеньки згоріть…
Шовкопрядний дощ тихенько
Точить лощені листки…
Біль такий, ніби обценьки
З тіла смикають кістки.
Та не змірять болю звуком,
Не змотать його, як нить.
І у пологових муках
Породільниця кричить.
Пробиває шкаралущу
Вже дозріле пташеня…
Доганяє смерть всіх сущих,
Крик погибель обганя…
Гасить звуки простір ватний –
Крик відлунює в тобі,
Мов життя самодостатнє,
Бо йому імення – Біль…
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Павло Мовчан – Осіння пам’ять Запорошене око сльоза омиває, Схолонають ліси, і листочок листка доганяє, І повзуча трава завмирає, наїживши спину, Щоб ухутрити плечі тобі соболино. Ніби іскра – папір – порошина пекуча Пропалила весь світ – чорна дірка зія, Отвір ширша – для ширших сполучень Продувається пам’ять твоя… Та у звивині мізку – тернина – Гострий спогад, урослий цвяшок: […]...
- Павло Мовчан – На пасовиську Спалахує останнім соком зелень, Так наче хоче очі задобрить Облудним світлом, полиском сталевим, Що іскравіє, міниться щомить. То бризне враз, то нагло відвологне, То пронесе метеликів разок, Аби не чули, як дерева стогнуть, Зронивши з себе ще один листок. Вразливе все, що тіло, що стеблина, І біль один, бо час один на всіх. І мов […]...
- Павло Мовчан – Втілення болю В подорожню вічність, куди думка лине, Але назад ніколи не верта, Перетікають тільки порожнини І зостається праху вагота… Горщок розсипавсь, та ідея форми Висить в повітрі, виповнена вщерть Безвічним змістом… і кругліють жорна, Готові розмолоти час на смерть. Каганчик з гільзи, полотняна торба І ложка захалявна, погрібна, Щоб коливо по смертних плюндрах сьорбать… Та нижче […]...
- Павло Мовчан – дидактичне Світ неубутний, новий повсякчасно; У ньому все доцільне, що прекрасне. Закон один панує всевладущий, Єднаючи повітрям усяк сущих, Даруючи неспокій, супокій Усякому по висоті надій, І душі, наче зерна з шкаралущі, Вилущує – тож зберегти зумій Свою, не розміняй намарне: Настане день невідання всекарний, Щоб ти свої похибки зрозумів. Живи, дбайливо множачи добро, Твоє життя […]...
- Павло Мовчан – Пісня Ой пошила ненька Мені кошуленьку, Як біль, білу, як біль, білу, Як папір, тоненьку. Смужечка черлена На грудях у мене Палахкоче, палахкоче, Мов листок на клені. Чобіточки шиті, Наче з воску литі… Вдарю, вдарю закаблуком – Чути у півсвіту. Не журися, мати, Буду танцювати, Аби смутку, аби смутку Серцю не завдати. Вберуть мене, ненько, В […]...
- Павло Мовчан – Бути деревом Б. Грищуку Шум даленіючий в мушлях насичувавсь Співом пташиним, З теплого отвору хміль вививавсь запашний, І виплітався, ніби струмок з-під крижини, З-поза хмарини промінь уже веснявий. А на узбіччі шляху тополі стоять гордорослі- Гнізда сорочі вінчають їм чола, Наче тернові вінки, Плоть дерев’яна на вітрі розіп’ята й досі – Корчиться в муках і вигинає рамена-гілки. […]...
- Павло Мовчан – “Крилом балкона піднятий угору… “ Крилом балкона піднятий угору Ширяв над тілом захмелілий дух. Магнітна прірва, де ряхтіли зорі, Вповільнивши, остуджувала рух. Яке сирітство, несумірне з світом! Яке зухвальство розумом збагнуть Зміст зореносних віковічних літер, Космічну сталість і безмежжя суть… Ні. Не для нас ці письмена писались; Лякливий зір в безодню не пірна, Бо знаджують його земні провали, І він […]...
- Павло Мовчан – два дні Такі відмінні дні і кольором, і змістом: Учора – далечінь прозоро-молода, Сьогодні сам в собі, задмуханий до іскри, Замуливсь білий день, мов пойняла вода. І небо кам’яне висить важке над нами, А очі підведеш, побачиш глибину: Там тоне хтось, маха розпачливо руками, Дослухуюсь – чутно лиш тишу крижану. Сповзає зір важкий на зазубні й щербини, […]...
- Павло Мовчан – “Буравлячи лід і пронозячи зором кристали… “ Буравлячи лід і пронозячи зором кристали, Чому неодмінно ти прагнеш добутись до дна? І воду фарбуєш, навмисне розрізавши палець, Щоб знати, яка у життя довжина? Тремтить на льоту павутинка загуслого звуку, Промірявши захват, що губи тобі розімкнув. Чому ти так глибоко в серце впровадила муку – Невже аби знати страждання мого глибину? Розірваний крик у […]...
- Павло Мовчан – “Зника кристал прозорості з малюнка… “ Зника кристал прозорості з малюнка, Проламується колір глибини, Для дії нової готуються лаштунки, Лунає гулко голос вказівний: – Знімай ворота-а і розкопу-уй гатку-у-у, Блакитний вітер в житлище впусти, Розплющуй очі на свої початки: Був кольору небесного і ти! Загойданий був хвилями, як мушля, Загвинчений, мов корінь, у блакить, Вбирав ти в себе гомони ядушні, Щоб […]...
- Павло Мовчан – Ревнощі Мур саморослий непомітно Загнався високо в блакить, Аби закрити сонце літнє І нас навіки порізнить… За ним зосталися дерева… Попереду ж – чорнів гудрон… Труба гриміла металева, І сум… мов після похорон… Подумав: “де ти?” Раптом голос: – для сущих місця тут нема… – Самотньо… Ні душі навколо… І що не крок – пітьма, пітьма… […]...
- Павло Мовчан – Співвідношення Мало, мало, ой мало життя, Аби втішити всіх і розрадить, Перейнятись до всіх співчуттям, По голівці кульбабу погладить. Мало рук, мало серця мені Обійняти, любов’ю зігріти Дні старечі і плечі сумні, Безпросвітне сирітство на світі. В моїх подихах мало тепла, Щоб обмерзлі листки підійняти, Світ ввібрати – душа замала, А нужденних багато, багато… І зроста, […]...
- Павло Мовчан – Традиційне Мов птичий заплідок – жовток утягую у себе. І дух, і сміх, і рух, і крок, І біль твій – в цямри ребер. Краду з очей я світла мить – зашпилюю, мов голку, У своє серце – хай дзвенить, гуляє хай осколком. І непритомна моя плоть, і стислось “я” у крапку Так, наче сотворили її […]...
- Павло Мовчан – Батькові Проносячи шум, саморослі колони Попарно ішли вздовж шляхів кругових… Ти слухав і вгору підносив долоні – Вони ж підлітали не вище трави. Який же низенький… А води ще нижчі. Та сонце ще нижче за води сіда, Щоб нуритись в темінь і шляхом очищень Пройти, як проходить краплина-звізда. Лежав горілиць, а долоні, безсило Спурхнувши, знеможено падали […]...
- Павло Мовчан – Болить На відстані все неподільне і чисте… Золотоноша-хмара точить мед. Вже стало склом окапинясте листя І порохом сльозиться пташки лет. На відстані село площиниться поволі, І клопоти його тобі давно чужі, Як гребінець, який ти загубив у полі: Прожитий день давно по денце спорожнів. У сонячне дупло рій золотий всотався… На відстані ти сам ніби приснивсь […]...
- Павло Мовчан – “Накручувався світ, напевне, не для нас… “ Накручувався світ, напевне, не для нас: То серце відстає, то обганяє час… І я в скрипінні снігу вчуваю спів пташиний, І сік тече вишневий по золотій крижині… Пройнявшись гострим болем, Пробудженим минулим, Почув я засторогу у поклику зозулі. І серце завмирає, бо чує свист щербатий, – То випав із повітря сучок старої кулі: Крізь дірочку […]...
- Павло Мовчан – “Я вчора пив вино іржаве, як залізо… “ Я вчора пив вино іржаве, як залізо, Я з горя склянки дном собі вуста порізав, І розпустивши кров, в солодкому солоне Ковтав залізо знов розверзисте, озонне… І попеляста плоть поволі металіла, І жилка, мов струна, на скроні ледь бриніла: Пора! Зведи свій зріст! І випростай суглоби! Пора тобі згорать від пристрасті й жадоби: Червоного в […]...
- Павло Мовчан – Благодать Світло на землю ллється без стриму, Божа поймає світ благодать. Янгол сідає сонячно-зримий, Коники ніжно в травах сюрчать. Що нас окремить усіх, розлучає, Хто нас за руку заводить сюди В зону лункої щемкої печалі, Де самохіть зостаєшся один?.. Де неподільні що біль, що розлука, Де сам із себе ти радість снуєш… І простягаєш до янгола […]...
- Павло Мовчан – Балада про пташку Замисленим запахом льон засинів, І вибухли соняхи – у далині, І певність на Вічність вода засвітила У нуртах глибоких, блакиті горнилах. Сиди, пий меди молоді з соломинки – Дароване літо усім для зажинку. Нехай спочиває душа під вербою, Що з дудки співкої зросла над тобою. Байдужий дударю, в порожньому вусі Кропив’янка спить, посивівши у скрусі: […]...
- Павло Мовчан – Посівання Падав камінчик по опадах з неба, Простір світився снігами крізь тебе, Поле безплідне бігло з-під ніг, Щоб розповзтись на повісмо доріг. Нащо ти носиш зернину у жмені, Пальці від прорості в тебе зелені, – Де ти приткнеш її, як заховаєш? Суне переслідом воронів зграя. Кинеш наодлі – сніг весь збіжиться, Гору укриють пожадливі птиці – […]...
- Павло Мовчан – Сторінки одного поля Пронизлива земля, роздряпана, як рана, На кожен штик лопати розпачливо кричить: Гортаю поле я, бо прагну переглянуть, Ким писане і як Окличне слово “жить!”. До кістя докопавсь, до черепків кривавих, До золотих пластин, до трухлого меча, До каменя, яким убитий був ще Авель, – Неначе отвір вглиб – чорніє він в очах… І кожен шар […]...
- Павло Мовчан – “Незайманосте днів, зцілющосте майбутня… “ Незайманосте днів, зцілющосте майбутня, Розпорошусь і я, мов грудочка землі… Якщо хтось буде жить, то буду й я присутній Краплиною в струмку, сажинкою в золі… Пелюстки снігові запорошили ганок – То небо відцвіло чи пізній покрівець? Але життя таке, мов розпочався ранок, Торкається повік нервовий промінець. І про який кінець, і про яку погибель Хто […]...
- Павло Мовчан – “Над лугом птах диму маха… “ Над лугом птах диму Маха, перебарвлює трави, Ширяє над ними, холоне над нами. Посизілі коні, як сльози, стоять в оболоні, Плавкими медами З’єдалися наші долоні… Чого нам ще треба для певності в щасті? – Летять поза небом напасті крапчасті, І олово в кулі само по собі завершилось – Ми ж міцно тримаєм в губах горошини… […]...
- Павло Мовчан – Полеміст Іван Вишенський – О горкое твое панство! О окаянная твоя роскош! О бедное твое весиле! Іван Вишенський Яко наг, яко благ перед вами – навстіжний, Від зуроків ні голки, ні нитки нема, І кульбабка в устах – закипаюча ніжність, Під ногами під босими ходить зима… Всю нерівність доріг, гостроту мандрівничу В свою плоть заскалив, холоднечу ввібрав, Вгамував […]...
- Павло Мовчан – “Я лугом йду – назустріч вітер віє… “ Я лугом йду – назустріч вітер віє, Вбирає тіло всю його широкість, І грудка серця, звітрившись, маліє І тяжчає у грудях з кожним кроком. І все, що увійшло було у мене, Все вивіялось подувом скаженим… Найперша ти розкрила вітру руки, Так ніби вік жила в мені з принуки, І радісно відлинула в далінь, Штовхаючи попереду […]...
- Павло Мовчан – Пам’яті композитора Якуба Мунка АВТОРА “ТАНГО СМЕРТІ”, ЯКИЙ ЗАГИНУВ У ЯНІВСЬКОМУ КОНЦТАБОРІ Волохатий звук гобоя Ходить вперто за тобою, Та не тане віск у вухах, Хоч труба жарінням жбуха. Крок вимірює хвилини, В землю втоптує вуглини, Хилитається між стін, Як вагадло – гостра тінь… Не відтвориш, не повториш І не витрубиш той крик, Що запікся згустком крові, Припечатавши язик. […]...
- Павло Мовчан – Віддзеркалення (“Спрозорилась шкіра… “) Спрозорилась шкіра, обтягнута часом, Личина із воску тонка – аж дзвенить, Поштиво ламається голос у страсі: А що, як снувальна перерветься нить? Чого ж нам боятись? Чи ж нами набуте Життя, до якого причетні зірки? Чи ж наші імення, як попіл роздуті, Могли б рубцюватись на м’язах ріки? Оцій лиховщині, йменованій віком, Оцій батьківщині, де […]...
- Павло Мовчан – Сон Лягав у спокої – прокинувсь у тривозі… І той вогонь, що тіло п’ятнував, Палив нутро… Я на щоці чув сльози… Напевне, плакав, а чому – не знав… Крізь штори світло рівно струмувало, Годинника вихоплюючи з тьми, І кожна стрілка, піднята, мов палець, Здавалась застереженням німим. Спинився час? Чи серце зупинялось? Не міг я навіть пальцем […]...
- Павло Мовчан – Одного липневого дня Суниці я збирав на дні окопу, Там наскрізь тишу стелюх-мох прошив, Липневий вітер тихо, одностопо Ходив ізбоку й глицю порошив. Про смерть ані півслова, ні півмислі: Ні натяку, ніякого знаку. Солодкий жар вуста мені розтиснув, Липневим духом згускнув у ковтку. І подив брав – хіба тут смерть можлива Під мудрим спокоєм беззахисних дерев, Коли мураха […]...
- Леся Українка – “У чорную хмару зібралася туга моя… “ У чорную хмару зібралася туга моя, Огнем-блискавицею жаль мій по ній розточився, Ударив перуном у серце, І рясним дощем полились мої сльози. Промчалась та буря-негода палка надо мною, Але не зломила мене, до землі не прибила, Я гордо чоло підвела, І очі, омиті сльозами, тепер поглядають ясніше, І в серці моїм переможнії співи лунають. Весняная […]...
- Павло Мовчан – Окремішність Все в світі спільне… спільний час… Я ж маю лише голос особистий… Нічого не привласнив про запас, Лише тебе, любове, я примислив. І шепотів, і думав: ти – моя… Ввібрав тебе у зір, вдихнув в легені, Ти ж, як вода весняна з ручая, Зміливши душу, витекла із мене. Навіть печаль належить не мені, А тільки […]...
- Павло Мовчан – Сіль (З циклу “Відлуння війни”) Повноголоса, наче води, Колись була, кохана, й ти; В очах світивсь широкий подив, Вуста не знали гіркоти. Що ж сталось – звідки стільки солі На віях і на язиці? Роз’їдений уже і голос, І замість хліба – сіль в руці. Хто нам розважив дні і ночі: Це уломив, те – доточив? […]...
- Павло Мовчан – дно Святкову блакить лиш відтінюють хмари, Що разом із небом за обрій пливуть. І дно прозира крізь промоїни й шпари, І видно камінчики круглі, як ртуть. Мені відкриттям об’явилась безодня: В союзі із спокоєм дух воскресав, Поволі тепліло повітря холодне, І світлістю дня наливався ти й сам. І тільки печаль, відтінивши святковість, Відкрила в єстві глибочезне […]...
- Павло Мовчан – “Реалізується прощання… “ Реалізується прощання, І зосереджується біль До спазматичного мовчання У серцевині, у тобі… Роз’ятрюю, як рану, губи, Добувши звуки з глибини, Мов згустки крові: лю-ба, лю-ба… Вкінці спочатку озирнись… Не озираєшся… Поволі… Тебе… дорога… віддаля… Світло без тіні… Зойк без болю… Тікає… із-під ніг земля…...
- Павло Мовчан – Обручі Ущільнюється час до чорноти на небі, – Безвічне проступа у розсипах зірок… Я так віддаленів, мій Господи, від тебе, Що всотувати треба у себе кожен крок. В мені ти був завжди, ніби вода в криниці, Щомиті прибував живлющим джерелом… Та згодом я губив тебе по крапелинці, Спустошувалось тіло поволі, як дупло… І відступився я, і […]...
- Павло Мовчан – Пограниччя Це все було. Було це все зі мною. Розмитий і задивлений водою, То я стояв на березі тоді, Коли повітря шилося стрілою І вигуки лінали молоді: -Агов, тогобіче! Осначе криги й ряски, Де твоє остя з кістя й луски? Чому твої цибайла дибулясті Не можуть течію перебрести: – … І гнівавсь я. І кидав каменюку […]...
- Павло Мовчан – Кожна мить Як холодно в небесній висоті, І птахів перельоти золоті Нам кажуть шлях, аби і зір підносивсь І падав згодом із зими У осінь… Печальний ключ, затнувшися у леті, Понизив погляд, бо і сам поник, Метелками сухого очерету З очей був зметений. І тільки мідний крик Стирчав оклично в небі благовіснім, І круто повернувся мій язик, […]...
- Павло Мовчан – “На дзеркало води вже дише сизо холод… “ На дзеркало води вже дише сизо холод, Розмивчасто тремтять углиблі береги, І високо росте туману мур навколо, І подолать його не вистачить снаги. Шоломи копичок, нагускле верховіття… Над вінцями очей пливе підталий лід, І точать цвіркуни лунке одноманіття, І кажани крильми клинцюють темний світ. Мурується, росте туман під саме небо; Ув’язнена кричить десь пташка чи […]...
- Павло Мовчан – “Голка-латалка шкіру латає… “ Голка-латалка шкіру латає, При бликунцеві ненька співає… Що ж то за голос, що за слова? Голка горбата, нитка крива. Доля ж моя – наче дерево гнуте… Ой залатай мені слух, щоб не чути, Як перед пострілом брат мій кричить: – Жить! – Де твоя, нене, тамуюча нить? Очі заший, щоб ніколи не бачить, Як ти, […]...
- Павло Мовчан – “Ні змістом образу, ні висотою звуку… “ Ні змістом образу, ні висотою звука Тебе не визначить, не вичитать зі слів, Кут розімкнути, розломивши руки, Зір розчахнути широчінню днів… О про-сто-ро-бла-га-бла-ки-бо-лю-ча… Самовагома… ніби пух кульбаб… На видноколі в дзеркалах летючих, В лелечих зблисках, в захлинаннях жаб… В гніздечках крапель, у відбитку хвилі, В одсирілім безлюднім курені… Переліки усіх прикмет безсилі Тебе означити, бо […]...
Походження рідного міста харкова.