Павло Мовчан – Осереддя



Ні мислю пройняти, ні словом отямить
Байдужості дня, що крізь тебе тече.
Весь світ у тобі зав’язався шляхами,
І ти – його центр! Його вісь і плече.
Це ти – перспектива його безкінечна,
Усі покладання, надії в тобі.
В безмежжя розходяться зору кілечка,
І світ переймає твій зойкіт і біль.
Події поплюскли, спресовино дати,
І відстань незмінна між “я” й поміж “ти”,
Хоч думка марнотна обчислює втрати,
Та ти за набутки усі заплатив.
І, змалений підсумком, власним законом,
Ти пахолком став невтоленних жадань.
І спіднім потоком, і плином верховним
Обкатаний ти, наче камінь, поглянь.
Зійшлися в тобі всі часи, всі народи:
Товчуться тварини і птиці кричать,
Щоб ти зодностайнив усе і узгодив,
Поклавши на все свого слова печать.
Чи ласки в тобі не стача, чи любові,
Аби усе суще зігріть, прихилить?
Чому поверхове твоє кожне слово?
Мов крапля, торкнувшися шибки, збіжить…
Та в слух западає воно, наче в рани,
І сіллю пече, і серце ятрить…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Мовні проблеми сучасної молоді твір роздум.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Осереддя