Павло Мовчан – Осінній вільшанський краєвид



Зійшло, непам’яттю розмилось
Вчорашнє, літнє, нетривке,
І пахолодь заповістилась,
І покотилось упівсили
На води, на гілля гінке,
Збезважене таке, легке.
На ниви щедро спорожнілі,
На обмежовані гайки,
На стиглість тихої ріки
Схиляють хмари спорожнілі
Свої мальовані боки.
Відвічне, знане, українне, –
Злітає, котиться, тече,
Як покотьоло – швидкогінне,
З-під ніг, з-під рук, з-перед очей.
І треба землю перемірять,
Перемісить важку ріллю
І викликать із надвечір’я
Звичайну доленьку свою.
Бо ж ти – це все: буденна втіха,
Святкова згода голосів
І щіпка золотого сміху,
Що відсипалась на засів.
І гірко думать про розлуку,
Про забуття, про вороття,
Коли береш павуття в руку,
Таке легке, як і життя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір вболівання тараса шевченка за майбутнє україни.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Осінній вільшанський краєвид