Павло Мовчан – Осіннє рівнодення



За ніч вродив звичайний камінь
І, поторкаючи руками,
Гадав: на гніт чи на поріг?
Та за іржавими трибками,
Що швидко крутяться віками,
Нічого угадать не міг.
Ця ніч була не рівна дневі.
На веретена вересневі
Навірчувалась срібна нить,
Трибки крутились металеві,
І їх незмога зупинить.
Бо прялась, віднімалась зелень
І додавалась чорнота,
А з верб золочених, веселих
Кришилась фарба золота.
– Вже осінь… – так сказав, як ствердив…
І рушили важкі піски;
Взяв камінь, він же, наче крейда,
Миттєво викришивсь з руки.
І день згайновано, а далі
Терпіння треба доточить
І слухати, як на кружалі
Навірчується срібна нить.
І призвичаєшся. Напевне.
Бо ці крутіння веретенні
Перемагають все навспак –
З-під фарб проступлять фрески древні,
Оголиться життя кістяк.
Але за ним проступить інше,
Коли стончіє нитки шовк:
Піщинка, сімені дрібніша,
Світлинка, рисочка, ніщо…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Аналіз кайдашевої сім'ї з планом реферат.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Осіннє рівнодення