Павло Мовчан – Пам’ять і серце



Від сизого до голубого
Одвільгли хмари й дерева,
І проступаюча дорога
Слідом торішнім ожива.
Листки потрухлі, жовта глиця,
Насіння з вільхи, будяки
І нехолонуча живиця,
Що капле, капле в дві руки…
В глибоких зморшках зберігає
Шорстка кора вологи слід,
І моя пам’ять – ні, не має
Слідів од проминулих літ.
Свідомість спрямлена до крику,
Її, мов вітром, продува,
Проходить простір многоликий,
Гуде порожня голова.
Кого кохав, конав од муки,
І язиком – листком щавлю –
Зализував сліди розлуки,
Завдавши серденьку жалю?
Аж страшно, порожньо, неначе
Хтось замість тебе досі жив
І твою пам’ять не позначив,
А тільки серце спопелив.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5.00 out of 5)




Любіть україну.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Пам’ять і серце
Copyright © Українська література 2020. All Rights Reserved.