Павло Мовчан – Пастораль



Обтяжені випом старі міхи лежали
На тесаних столах, що в землю уросли,
І лунко струмінь гнувсь веселого врожаю,
Що запахом землі нам голови хмелив.
Припізнений цей смак, та невтоленна спрага:
На випині стегна дріма моя рука,
І молоде вино по жилах, наче брага,
Гуляє і серця у грудях відмика.
Обридливо бринить в порожнім кухлі муха…
Хто сміє третім буть, щоб розлучити нас?
І по очах твоїх читаю певно: мука…
Бо промина-мина замилування час…
Коротка ця струна, а звук такий високий,
І щемом віддає, відлунює здовкіл.
І чути шелесткі – по листю – скрадні кроки,
І тінь, як волосінь, перетинає стіл.
І я відчув, як враз долоня знечутилась,
Догідно подаю посудину лунку,
І слово на губах лоскочеться лестиве
Про любощі швидкі та муку запальну…
І голос лоснувавсь, мов срібна павутина,
І, сплющившись, лежать побрижені міхи,
І обвиває нас наброщена лозина,
І я, як бевзь, сміюсь: хи-хи, хи-хи, хи-хи…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Аналіз поезії крила драч.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Пастораль