Павло Мовчан – Перед світанком



День схлянув, як і не було:
У вікна вдосталь натекло
Важкої сутіні та тиші.
І світла кругле помело
Під ліхтарем вітрець колише.
Гостріша гавкіт у селі,
А людський голос пучнявіє,
І м’ятним духом від землі
Легенько понад шляхом віє.
Все водностайнює пітьма,
З речей знімає оболонки:
Ні верб, ані беріз нема,
Всі імена, слова помовкли…
Невмітно горбиться земля,
Вода у відрах виростає,
Небесна сила іздаля
До горла серце підіймає…
Вже піднялась і кров до скронь
І стукіт разуразний чути.
І ти волаєш: – де вогонь?! –
Та навкруги – мовчання, сутінь.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Мій улюблений твір прометей закутий.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Перед світанком