Павло Мовчан – Передосіннє

Щербиться, лункішає капіж,
Прояснена просвічує калина,
І що не крапля – пада срібний гріш,
І що не слово – з гілки ягодина…
Дозріло все, наповнилось ущерть,
Вода в губах ледь-ледве не схлюпнеться…
Завершується літа круговерть,
Ось-ось і холод біло усміхнеться.
Твердіша, в бильця вглибившись, рука,
Стиска промиті часом волокнини,
В суглобах цвяхів млявість виника,
Підступна цвіль промацує щілини.
А дощ іде,
Проціджений, прямий,
Дуднить нудотно змилена покрівля…
Ще день, ще два, і сизий птах зими
Натрусить в ноги лагідного пір’я.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір роздум на тему найдорожча людина.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Передосіннє
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.