Павло Мовчан – Перетинаючи Сірію



Де той ряд послідовних віків,
Що історик собі шикував на догоду,
Щоб, добувши колону з-під шару пісків,
Домальовувать карту народу!
У копальнях повітря не менше руїн:
То щербаті слова, то поламані крики,
То на мідяні скалки потовчений дзвін,
То відлуння, іздерті із губ, наче лико…
Голос жовтий жовтіє, мов кість,
Жовта кістка, як мармур, холоне…
Угорі і внизу один зміст:
Перед часом життя безборонне.
З-під землі вирина кам’яний Угаріт,
Аби ми прочитали запечену глину:
Кожна літера – щілина в

світ,
Крізь яку протікають хвилини…
Вдосталь часу того натекло,
І смоли насочилось для мумій,
Все, що є, – вже було, вже було…
А що буде, про те ти не думай…
Ось ворота в повітря, ось брама у грунт,
Світлу яму несу на простертих долонях:
Це минувшини об’єм – я жив уже тут
І тесав мармурові колони.
Скільки ж в колесі часу крутило мене:
Був царем, був рабом на галері,
Розчинялося навстіж повітря скляне,
Кам’яні ж зачинялися двері…
Хто засвідчує час, послідовність віків?
Камінь здрібнений, спечена глина?..
Кров по краплі збіга – чути дух шашликів,
В бедуїна
густішає слина…
Він колону дорійську верхи загнуздав
І піском кров овечу змиває…
Йому мариться ген аж по обрій вода
І життя, як пустиня, – безкрає…
Що йому римська велич, майбутні віки,
А минулим вікам – що до нього?
Жили часу розтяв – полилися піски,
Потекли, затопивши дорогу…
Світла яма моя ним наповнилась вщерть,
Хоч і важко, несу – угинаються руки,
Стає блоком цементним повітряна твердь,
Бо на крові її всі сполуки…
Камінь, глина, слова і кістки,
Звуків скалки, кавулечки літер,
Злютувалися в блок, як земля, преважкий,
Щоб життям у мені затвердіти.
-Ахелен! Ахелен!* – заклика бедуїн,
Злютувалися в блок, як земля, преважкий,
В глибину вікову, в коло вічних руїн,
Куди й тіні своєї мені не донести.

__________________________________
* Ахелен (араб.) – будь ласка, ласкаво просимо…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



В скомаровський.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Перетинаючи Сірію