Павло Мовчан – Під новорічну ніч (спогад)



Сіллю снігів осіда каламуть піднебесна,
Зменшилась в зрості постать самотня в степу.
Ворон крилом прагне білість снігів перекреслить,
Чорно маха – обтина за стропою стропу…
Слуху торкається чистий дзвінок кришталевий:
Звідки ці звуки течуть, як вода з джерела?
Хто це попереду в тебе іде, і блиском сталевим
Простір розсовує, і порошить тінь від крила?
В тебе за спиною лантух, а в ньому полова,
Глибшає крок – лантух обтяжує щось…
Прийдеш додому і виб’єш ціпилном грабовим
Жменю пашниці на посівання

у лютий мороз.
І заклякаєш раптово, чуб піднімає шапчину,
Лантух ворушиться, ніби у ньому – а хай йому біс!
Серце проткнула голка циганська крізь спину,
Клунок розшморгуєш квапно – що ж ти важенного ніс?
Лишенько! В з’їдинах житніх – що за дрібнота? –
Мишка-полівка від холоду дрібно тремтить,
Руку простяг, і вона в рукавчаті ворота
Шаснула – в пазусі аж коло серця мовчить…
Ти повертався додому під ніч новорічну,
Збившись з дороги, йшов та ішов навмання,
Сніг затверділий холонув, і вабила вічність,
Серце ж тоді зігрівало дрібне мишеня.
І доплуганився ти на світанні до хати,
Вибивсь із сил, але клунок важкий доволік,
Щедро з порога засіяв половою матір
І провалився у сон, щоб проспати весь рік.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Скласти твир опис примищення моя кімната.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Під новорічну ніч (спогад)