Павло Мовчан – Після дощу



1.

На вітрові сад просвітлів
І сплеснув раптово листками,
Немов після довгих дощів
Прийшов він нарешті до тями.

І пам’ять збудилась зі сну
І щось пригадала далеке:
І річку в безмежжі сумну,
Плавбу із “варягів у греки”.

2.

І зринули довбані бряклі дуби,
На вітрі туге лопотіло вітрило,
Крізь очі снувався і плин голубий,
І мед, що точився з барила…

І плин визначав семиденну ходу,
І очі тонули в блакиті.
І чайки ловили пшоно на льоту,
Життєві були береги не розмиті…

Та гупнуло яблуко, голос збудивсь:
– Як рясно їх нині вродило… –
Я раптом побачив, як падає вниз
Пошарпане давнє вітрило.

І чути було стук важких крапелин,
Мов спогад ураз рознизався…
Ось вікна. Ось сад. Ось пощерблений тин.
Ось час, що в плоди пов’язався…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Дорога до болю стус.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Після дощу