Павло Мовчан – “По сліду каменем котила… “

По сліду каменем котила,
Піском кропила, де ступну,
Моя насущнице, немила,
У гніві я не обернусь…
Долоні багнуть відлетіти,
Обернена душа назад,
Де замикають сині квіти
Прояснений осінній сад…
Де слідьма яблуко котюче
Вминає дощовий пісок –
Незрима ниточка сполучень
Так хутко зменшує клубок,
Що я спинився, кам’янію,
В кристалах згаслих зав’яжу,
Як іскру, маківку надії,
Що я в тобі убережусь…
Покотять сиротливо руки
Стоокий жорен по піску,
Нав’ється ниточка розлуки
Іржавим дротом на клубку.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Найстрашніший гріх за данте це.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “По сліду каменем котила… “
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.