Павло Мовчан – “Побілений снігами, в сніг сповитий… “



Побілений снігами, в сніг сповитий
Ласкавий світ, хоч в вухо увібгай,
Покрівлі ж хат, мов мармурові плити,
Де виписані вітром по снігах
Людські імення та літа народин,
Де очі, ніби дучки в шибках льоду,
Задивлені незмигно вдалечінь,
І погляд крізь повітря, мов крізь воду,
Побільшеним все бачить, а бистрінь
Снігів уперлась, мов у греблю, у господу.
І все в чеканні… І напруживсь слух…
Суцільний зір… але не бачать очі,
Як по снігу ступа незримий дух
І залишає хрестики сорочі.
І дише жито – марлі білий сніг
Ворушиться на видиху та вдосі,
І ледь помітно, як вужі доріг
Повзуть під снігом із зими у осінь…
І думкою обернена назад
Стара дзвіниця серед жмені хат,
І мідні дзвони, вкутані у вату,
Мов новорічні іграшки, висять.
Солодкий світ, хоч під язик клади,
Солодкий, швидкотанний, мов цукерка.
Врости в крижину зором, стань і жди,
Допоки у очах тобі не смеркне.
Розверзнеться небесна височінь,
В імлі розкривши глибочінь небесну,
І випурхне із тіла світла тінь,
Покинувши тілесні перевесла.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Опис памятки історії та культури.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Побілений снігами, в сніг сповитий… “