Павло Мовчан – Подих крізь житню зелену стеблину



Так широко й довільно ще не було ніколи:
Заради себе тишу творило житнє поле,
І тамував я подих, немов заради себе,
Аби відчуть роботу творящу житніх стебел…
Так тихо гнулась хвиля розгониста, зелена,
Немов творився простір хилкий заради мене,
І насінинка пташки в’язалася у небі,
Долаючи тяжіння земне заради тебе,
Аби міг зором власним покласти межі волі
Й життя вписав кружальцем в бездольне житнє поле…
І під лінійку креслив до обрію дорогу,
І думав: ну, живу я… але заради чого?
Невже заради мене вони жили до мене,
Плекали по засіках це полум’я зелене?
Пололи теребівлі, рівняли перелоги,
Палили очі сіллю вони заради кого?
Невже заради мене минуле безіменне
Вилазить черепками із пагорбів священих?
Чому на видноколі стончилася дорога?
І пам’ять наповіщо? А забуття для чого?
І, зрізавши стеблину, видмухую краплину,
А далі видихаю вже власну порожнину…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Душевна краса наталки.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Подих крізь житню зелену стеблину