Павло Мовчан – “Прибились сплесками, прихлюпалися гулом… “



Прибились сплесками, прихлюпалися гулом,
Обезтілесніли, легенькі, мов відлунок,
Лягли в ногах повільненько, заснули
Далекі ночі, ночі проминулі…
Тріщить вогонь, нічна фуркоче прядка,
Кругліє яблуком на покуті лампадка,
І шибка деренчить розслабла, як струна, –
То дише ніч сапка на ширину вікна…
Крізь волокнистий слух, крізь захололі стіни
Допліскується голосом осіннім
Чиясь ясна печаль,
Потроєна імлою,
Аж сльози на очах
Скипаються смолою…
О куті двері,
Замкнені знадвору,
Крізь

вас не пройде страх,
Але душа прозора
Просочиться ураз, співзвучна тій осмуті,
Що точить, мов іржа, замки і двері куті.
Притемниться печаль не віддаллю, а слухом,
Розвидниться в очах, і ти широким рухом,
Розсунувши кутки, за ніч переступнеш,
Аби твоє єство не знало більше меж.
Аби ні страх, ні біль, ні часу оболонка
Не вкрили, як та цвіль, душі снувальну голку,
Що шиє всі краї, приточуючи ночі…
І ген близнюк стоїть на дальнім тогобоччі…
Печаль його ясна, хоч голос олов’яний.
Мотузка, мов струна, бринить в руках зов’ялих.
Він нею міря час:
День пройде – вузлик зв’яже,
/> На ранок із шибок знімає плівки сажі,
І дума, як би вік безклопітно прожити,
Щоб не в’язать вузли і вікон щоб не мити,
Лиш каменем мовчать, кругліючи від тиші, –
Найбільша благодать, дарована всевишнім.
Але… снується цвіль, ляга черговий вузол
І кличе звідусіль душа, що з ним в союзі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



У чому велич людини твір.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Прибились сплесками, прихлюпалися гулом… “