Павло Мовчан – “Прийшла ти до мене, пречиста любове… “
Прийшла ти до мене, пречиста любове,
І вирвала з вуст моїх з коренем слово,
І подихом горло порожнє спалила,
Гукнути – нема кого, мовкнуть – несила.
З подяки, з оскарження, може, з розпуки,
Простерши до неба обпалені руки,
Біжу я на гору, де хмара синіє…
На вічну плавбу та хмарина, Маріє.
Гора все крутіша, а хмара – все далі,
А в мене, а в мене – все більше печалі,
У горлі обвуглене корчиться слово:
Яка ж ти швидка, мимойдуча любове!
Життя та подвиги тараса шевченка.