Павло Мовчан – Прірва часу

Related posts:

1. Павло Мовчан – Не ятри зором часу Ці квіти літні – рани життя Не доторкайся пучками і очі відведи Не ятри ураз болючих зором А кольором квіток зір не роздряпуй Не треба й білого а безіменного Такого як прихилення неньчиного лона До всього тебе чи Наддніпрянщини До струмування вод… Кінь тулить Губи в течію і храпами роздмухує Себе і козака сумного що […]...
2. Павло Мовчан – Через товщу простору та часу Далекий поклик зваби та жаги, Журо моя, далекосте співуча: Вже вийшов голос мій за береги І обрій перевищив, наче кручу. О невимовносте, нетанність крижана, Вже крізь яку і зелень проступила. Та в поклику ні берегів, ні дна, І зглибити його, як біль – несила. До губ тулю дуплянисту дуду, Видмухую не голос, а пилюку. Повітря […]...
3. Павло Мовчан – Піднесення Обличчя небом налилось. Під пахвами – повітря струм. Спадають капці з ніг – і ось лечу: несе мене самум. Пух тополиний… Пух кульбаб… Пташині пера – кружеляють… Лечу, бо чує владний ваб душа, що об’єму немає… Квадратні шиферні дахи, подаленілий небосхил, Безверха і глуха дзвіниця – З віч витікають, як живиця… Бо непотрібна форма там, […]...
4. Павло Мовчан – Слово Григорія Сковороди Я замовкаю, милосердний творче, В союзі спокою став всевловимим слух, І оглядаю поглядом дозорчим, Як гонить долю швидкобіжний дух. А з вежі тіла видно лиш минуле, Та небосхил, та ще підступний степ, І намистяний голос осавула, Що на кургані круками затерп. І проступає чорний слід стожарні Там, де траву постригли вітряки, І привиди, мов юрмища […]...
5. Павло Мовчан – З двох боків (“Затримуйте зором прозорість повітря… “) Затримуйте зором прозорість повітря і прозелень крони: Примарна тривалість ошукує нас, В природі немає, немає повторень, Все суще на світі, геть все видозмінює час. Кохана, чому твої пучки зів’яли, Незгарбляться руки і погляд порідшав – чому? І видихавсь голос – у ньому все більше печалі, Його лише погуком я перейму. Затримую слухом любові тонку павутину, […]...
6. Павло Мовчан – Хоч привід для надій Довірливо, розчулено, відкрито Цвіте чебрець і розриває зір. Листок в губах, затиснутий, мов бритва, Застерігає: літові не вір… Мов паузи у погляді – берези – Розколюють суцільнолитий ліс, І в товщ зелену промінь гостролезий Застряв осколком, битим скельцем вріс… Спадає шелестом згори зелена повінь, І осіда на могилках чебрець… Безглузде все, уся світобудова, В якій […]...
7. Павло Мовчан – Ворота любові і смерті (Гортаючи альбом джакомо Манцу) 1. Так, ніби слово вимовилось щойно І в звуки “світ” утіливсь раптом зміст, А сонячне узгодилось із чорним, Мов шлях натрапив, – розступився ліс… Бо не згадалась, викликалась болем Вся лінія життєво-родова, І вибухав ізнов погаслий голос, І кров переливалась кругова Аж до синів від Єви та Адама – Суцільні то […]...
8. Павло Мовчан – За картиною Едварда Мунка “Крик” Причаєна сама в собі, Вода тамується і глибне; А там, де пройми голубів Стримлять стеблини непохибно. В розривах хмар така блакить, Що, мов забувши про тяжіння, Твоя душа летить, летить… Як в ірій пташка поосіння. І плоть, розмита на вітрах, Стеблом хитається безлистим,- Її пройма смертельний страх, Бо поклик обернувся свистом. І віддзеркалення страшне Ти […]...
9. Павло Мовчан – Жертовник Жертовний камінь на узвишші, Хоч прохолов, та смертно дише… Скрізь хилитається полин І гіркоту свою колише У жилах скручених стеблин. Сюди весною, мов на свято, Приводили коня на страту, А згодом – і людей на згин Зганяли гуртом, як тварин. І побивав тут Каїн брата, І батька різав рідний син, Безлюдно скрізь – не видно […]...
10. Павло Мовчан – Мить (“Не відокремитись, а злитись… “) Не відокремитись, а злитись, Не відступитись, а прийти До того дня, до тої миті, Коли ти – я, а я – це ти. А нам на двох і крихти стане, І лиха стане нам на двох, Якщо в тобі – та моя рана Болітиме, не дай нам бог! Якщо в мені твоя розпука Та білий […]...
11. Павло Мовчан – “Місце те передбачалось… “ Місце те передбачалось Аби утвердилась твоя вага тілесна Що відокремлюється від повітря І падає щодня на землю І болем вишукує місце Аби пристосувати її до безмежжя І поселитися лише на життя І вийти із дзеркал З усіх речей І слуху своїх знайомих Тим часом у надра крові Входять наші кревняки Щоб упізнать тебе По спільності […]...
12. Павло Мовчан – “Непроминальний світ не розчиняє двері… “ Непроникальний світ не розчиняє двері: Гну погляди прямі, б’ю пальці об граніт, Лиш сухо шелестять дерева костопері, Повітря нерухоме твердіє, наче лід… І костяна стіна укопаного лісу Розступиться на мить і вглибині замкне. Рукою відгорну я димову завісу: Який байдужий світ, яке життя сумне… Розбратане усе, роз’єднане, вороже… Важка і темна плоть завжди окремить нас… […]...
13. Павло Мовчан – Протиріччя Вскую печальна єси, душе моя? Вскую смущаєши мя? Із повчання Володимира Мономаха Єдність, єдиний, єдність, єдине… Сутність твоя неділима, людино. Глина потульна, просякнута духом, Вічне стремління, означене рухом… Ти – це і ти, це і ті – різнойменні, Шлях же до них від княжого “мене” Через обмеженість власного слова. Глина потульна – спільна основа. Пальці […]...
14. Павло Мовчан – “І ці знайомі доторки тепла… “ І ці знайомі доторки тепла, У сутіні тоненькі риски світла Засвідчували – ти вві сні була: Прийшла і вийшла з мене непомітно… Та закипів раптово барабан, Із-під дрімоти вихопились ноги… – Що, припізнивсь? – спитав сусід Іван, І засопів, і заіржав, мов огир. Трамвай гірко-зелений заскрипів, І клей конторський виступив з долоней – Я до […]...
15. Павло Мовчан – Пташине імення Опукла спокусливість ліній пливучих Схвильовану плоть за хвилину озвучить; І ніч насолоди, спожита поволі, Розчиниться в грудях крупинкою солі. Від лона палкого долоні відлинуть, Заносячись вгору на лет лебединий, І витнуть в повітрі осягнуті форми, Щоб солод плавкий пережити повторно. Похмільне вино спучнявіє у жилах, Коли захолоне, і спогад відхлине, І пам’ять твоя, мов блакить […]...
16. Павло Мовчан – “Шовковий смуток надвечірній… “ Шовковий смуток надвечірній Повітря синє прорідив, І простелився дим покірно Уздовж води… І непомітно, ледь сирітно Трава при річечці росла, І тиха радість цьоголітня Дзвеніла на струні стебла. І власна тінь твоя сягниста Згиналась ламко вдалині, Де сіялась роса зерниста По сизоперій площині. Слова зливались у мовчання, Відлунки танули, мов сніг, І радість змішана з […]...
17. Павло Мовчан – “Ой, наїхали семигоряни із-за семи гір… “ Ой, наїхали семигоряни із-за семи гір, Намостили гаті з м’яти до тебе у двір, Вийди тишею із хати, забілій, мов сніг, Твоя доля непочата стала на поріг. Семигірна, семизірна, на семи вітрах Прилетіла сном вечірнім, сіла, наче птах, А під нею забриніла золота струна: Сім тривог і сім печалей, та любов одна. Вибирай собі дорогу, […]...
18. Павло Мовчан – Відбиток І Ці віддзеркалення, як натяк на життя, На заплощинне, заприсутнє, інше… Де води вод незрушені стоять І де душа співає голосніше… І так затято дмухав в і н на скло, І посміхавсь улесливо відбитку, Немов за ним щось зриміше було, Мов торочив із потойбіччя нитку. Там – час відсутній, світ же – молодий, Осріблений, лункий – […]...
19. Павло Мовчан – Звертання до снігу Ой, чистоти не вберегти, Що мені очі ріже… Крізь подих снуйся і лети, Крізь вушко голки, сніже… І білизна твоя ясна Відтінює скорботу; Бринить, бринить суха струна – Чорнобиль чорноротий. Віджив, засох і тільки звук Кружляє, мов насіння, І проситься стебло до рук Сопілкою, жалінням. І я благаю, сніже мій, Осівши, зберігайся, На сито й […]...
20. Павло Мовчан – “Понаджені летять на теплівщину… “ Понаджені летять на теплівщину, Відмахуючи обрій хилиткий: І що не мах, то далі батьківщина, І що не птах, то крик на всі боки. І назирцем махає наодлуці Якась пташина круглими крильми, Маліючи, кругліючи в розпуці, В сполуці з білим подихом зими. І що не помах, то повітря рідша, Крутіша піднебесна кривизна, І пада пір’я щедро, […]...
21. Павло Мовчан – “Життя будується у плоті… “ Життя будується у плоті, В думках росте, В словах мудріша, І кожен звук солодкий в роті Щодня від захвату кругліша… Проте на все є своя міра – З переситу і втіха кисне… Рубцями вивернувши шкіру, Час виявля сумління чисте. Допоки вм’ятини повітря Заповнюєш ти воском м’язів, Твоя душа блука сирітно І спотикається щоразу… Отож розваж, […]...
22. Павло Мовчан – “душа твоя не коло мене… “ Душа твоя не коло мене – В безбарвних снах тебе нема… Безбарвніє й трава зелена, День, мов сторінка та німа, Де проти сонця букви зблякли, Але й уяви теж забракло, Щоб з жовтизни тебе гукнуть… І голосу останні краплі Спромігся мовчки проковтнуть… По шию – холод, ні, він в роті, Що навіть важко продихнуть, І […]...
23. Павло Мовчан – “Буравлячи лід і пронозячи зором кристали… “ Буравлячи лід і пронозячи зором кристали, Чому неодмінно ти прагнеш добутись до дна? І воду фарбуєш, навмисне розрізавши палець, Щоб знати, яка у життя довжина? Тремтить на льоту павутинка загуслого звуку, Промірявши захват, що губи тобі розімкнув. Чому ти так глибоко в серце впровадила муку – Невже аби знати страждання мого глибину? Розірваний крик у […]...
24. Павло Мовчан – “… Нема вороття… І там над водою… “ … Нема вороття… І там над водою Зоставив відбиток зі шкірою свій, Колеса ж забрали дорогу з собою, Згорнулася курява в жовтий сувій… І листя згорнулось, зосталась солома, І котиться слідом відлуння клубок… У згадках затримать не вдасться нікому, Бо википів образ окропом з думок. І падає камінь в згвалтовану воду – І бризкає дзеркало […]...
25. Павло Мовчан – “Ти – світла далечінь, простелена рівнинно… “ Ти – світла далечінь, простелена рівнинно, Прозора та дзвінка, немов погожа днина, В тобі блакить лунка і крила журавлині, Співучі павутини пряде твоя рука. Люблю тебе, о земле! Твоє пречисте лоно Остуджує мої натруджені долоні, Наснажує мене, як трави на осонні; Тепло твоє у жили щохвилі затіка. Наперекір вогню і подихам пустелі, Тебе зволожу я, […]...
26. Павло Мовчан – “Відкривши тихенько повітряні двері… “ Відкривши тихенько повітряні двері І звузивши очі, я в світло вступив: Літали ромашки легкі, білопері, Сталився на вітрові сонячний спис. Вступало у згоду з блакитним – зелене; Сприймаючи світло, мій зір віддавав І смуток високий, і радість священну Так, ніби із мене ще хтось виглядав… Він світла боявся завжди, а сьогодні, Примруживши очі, так пильно […]...
27. Павло Мовчан – Бакенщик Що ж мені свідчать твої зморшки? День надійшов і відійшов. Дощ розгулявся – чорні стьожки Гадючаться з-під підошов. Несеш вогонь на щедру річку, Виймаєш весла з-під пахви І воду міриш опівнічну: Назустріч спогадам пливи… Ой, скільки ж там свинцевих зблисків, А криці рясно, а вогню… Тож смерть іздалека-ізблизька Кропила вперту течію. І каламутились джерела, І […]...
28. Павло Мовчан – Власний портрет у газеті (З циклу “Фотокартки”) В марнотах розуму, у пізнанні неситім Так праглось осягти і все збагнуть, Що й не помітив, як літа прожито, Крізь шибку криги дивишся в майбуть… Днів скільки залишилось? Небагато… Чому ж ти не обчислюєш і їх? Адже кружляють стрілки й коліщата, Відома швидкість, та знайомий біг… Але ж боїшся. дивишся під ноги […]...
29. Павло Мовчан – “Щось не збагну, чи поле стало меншим… “ Щось не збагну, чи поле стало меншим, Чи ліс далекий ближче підступивсь? Чи я не той! І вже отак не вперше: Ступаю вгору – падаю униз. Навикле око змін не помічає: Все той же ліс і лінія снігів, І небо – те ж. Але мотив печалі На бадилині вимерзлій бринів. Коловся лід, і тріщина тоненька […]...
30. Павло Мовчан – Зупинка Вже дихають вирієм крила лелечі, І тінь прохолоди все довше лежить У тебе в ногах. І згинаються плечі, Так наче поважчала неба блакить. В сусідськім дворі відбуяло весілля: Спориш весь затоптано, вибитий тік, І жовтий листочок, немов на похмілля, Кружляє, танцює востаннє за вік. О часе біжучий, на хвилю спіткнися, Незримий годинник у серці спини… […]...
31. Павло Мовчан – Плин Не чую часу течію, Не помічаю, бо не хочу, Хоч розторочують мою Плоть нитяну щодня, щоночі… Та нитка рветься – на краю Затягся вузол заполочний. І зауваживши рубець, А чи морщину, посміхаюсь; Та, губ торкнувшись, морозець Той сміх на ойкіт обертає. І озираючись на світ, На безбереге неба плесо, Я бачу рівний-рівний лід І хмари […]...
32. Павло Мовчан – Так із ночі у ніч О четвертій сторожі нічній, Коли тоншає мідь і стають полохкішими губи, У фортечнім вікні Ти посвітич запалюєш, люба, І тонку павутину спускаєш униз по стіні, Щоб здійснить в таїні це єднання, йменоване шлюбом. Ой, ну що ті віки та замки заржавілі – Із твоєї руки волокно заметілі Простягнулось, як міст, до мойого вікна, Де така […]...
33. Павло Мовчан – Стежина Стежина та витка Лягла у далі сині… А горщик молока Нашепче щось дитині. Допоки донесе, Травиченьку напоїть І розповість усе Квіткам про тихе поле. Там ящірка сучком Засохла на грудині – Напоїть молочком… І зв’ялену билину. І в тріщину жаску Наллє його доволі, А залишки – сірку, Бо ж йому спечно в полі…...
34. Павло Мовчан – Тінь Все глибше входить в землю спека, І ширша подих, що не крок. І пада тінь моя далека По той бік річки на пісок. Угору золото струмує, Донизу темне скло тече. Висока ніч стоїть ошую, Правобіч – гине день з очей… А посередині ти крочиш. Куди не ступиш – в центрі ти; Посеред дня, посеред ночі, […]...
35. Павло Мовчан – “Чи відійшло, чи захололо… “ Чи відійшло, чи захололо, Чи проминуло? Ні, ніколи!.. Якийсь рубець, якась там згадка, Що від випадку без порядку В тобі, якому ні початку, Ні краю – вічен, мабуть, ти! І перемішані світи, Як зерна в давньому засіці. Де ти не був, в якому віці? Чи ти на лови не ходив, Чи в оці чистої води […]...
36. Павло Мовчан – “Голка-латалка шкіру латає… “ Голка-латалка шкіру латає, При бликунцеві ненька співає… Що ж то за голос, що за слова? Голка горбата, нитка крива. Доля ж моя – наче дерево гнуте… Ой залатай мені слух, щоб не чути, Як перед пострілом брат мій кричить: – Жить! – Де твоя, нене, тамуюча нить? Очі заший, щоб ніколи не бачить, Як ти, […]...
37. Павло Мовчан – Лист не з початку … недоліки в достоїнства возводив, Щось промовляв від імені народу, Від імені народу вік брехав, Мав насолоду: товк у ступі воду, А скаржився – історія лиха. Та це між іншим, головне ж – природа Тут неповторна: лебеді, качки, На дні ріки, або, точніш, на споді Графітові соми і судачки, Свинцеві викиди, грузильця та гачки… Про […]...
38. Павло Мовчан – Здобутки Весняна тонкість фарб – Березова намітка Сполохано тремтить, бо вітер продува, І в душу зазира жовтавим оком квітка, І щулиться до щік ласкавенька трава. На біле сповиття нав’ється ще зелене, Круглішим станеш ти, неначе шовкопряд, Хай в затишку дріма твоя душа злиденна, Допоки тче нитки розвеснянілий сад. Ні затяжні дощі, ні в’їдлива сльотиця Не збудять, […]...
39. Павло Мовчан – Повнота У поторках хвиль, у цорканні круглої ріні Вчувалась надмірна ласкавість творця. В легені вхлинало повітря вечірнє, Щоб вибухнуть вигуком з горла співця: – Хвала за любов! За прихилля травневе! За зриму теперішність долі і море життя! – Яка несумірність прожитого – дневі: Упала вода, але піднялись почуття… В прихиленім небі чиясь засвітилась зіниця, І променем […]...
40. Павло Мовчан – Вітчизни дим Ще тягне звідти димом ятруватим, Хоч ні багаття, ні вогню – нема… Хоч ні кола, ані двора, ні хати, – Глухе повітря, а земля німа… Коріння пахощів іще не перетліло, У пам’яті ворушаться стежки… Та стіни снігу облупились біло, І черепичні падають листки… Вогню вітрильник переплив всі ночі, І, мов на сонці, – в пам’яті […]...