Павло Мовчан – “Росте трава, доповнюючи нас… “

Росте трава, доповнюючи нас
Ласкавістю, прихильністю земною,
Стоїть трава, все знаючи про час,
Рівняючи непам’ять прямизною…
Запліднена літаючим насінням,
Споріднена, як дух з животворінням,
Вона сплітає рух своїм корінням,
Бо кожен крок зав’язує вузлом,
Щоб при землі прикметніше жилось.
Хатки на лапках, через вечір кладка,
Кущ лядвинцю росте в руці на згадку,
Що вже не зна ні краю, ні початку…
Піднісшись аж на десять ліктів вгору,
Вирізьблюючи кола непрозорі,
Шукають здобич кібці гострозорі:
Трава не розторочить полотно,
В яке заткалась плоть моя давно,
Що й не вгадать ні битих путівців,
Ані пропалин, ні гнізда багаття.
Поглянь! Трава кущиться на щоці –
Й тебе знакує вічною печаттю.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір що можна побудувати у селі.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Росте трава, доповнюючи нас… “
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.