Павло Мовчан – Серп
Серп виткався на ржавім полі
І впав раптово на снопи;
Розтявши лінію недолі,
Він поле кров’ю окропив.
Спинився жнець на краю думки,
Спроквільно спину розігнув
І різонув навідліг лунко
По стеблах спеку навісну.
Зерно розбризкалося приском
По чорній стриженій щоці;
Серп скрапував червоним блиском,
Пручаючись у кулаці.
Очима вимірявши шлях,
Наклавши серп на небокрай,
Жнець біг і біг по колосках,
Щоб вкраять сонця коровай.
А спека – назирцем, невпинно,
Аж спорскували з язика
Пекучі розсипи калинні,
Згоряючи на остюках.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Павло Мовчан – Тепло-холод І сніг, і дорога тобі вже не впомку, Неначе й не ти замерзав тут колись. Лиш листя трухляве та трави пожовклі Крижинками згадки давно затяглись. Щільніше зімкнулись набряклі дерева, Низенька кигичка хвилясто летить. В пожовклій струмливій воді березневій Струмує повільно підземна блакить. Безодня колише напоєну крону І, зір викрадаючи, надить в глибінь. Та чути, як […]...
- Павло Мовчан – “Волосся скрипки, наче хміль… “ Волосся скрипки, наче хміль, Оповило – не відпускає, То білоцвітна заметіль Мене діткнулася руками, Кущем шипшини – в сповитті Ожини дикої гінкої, Що не дає мені в житті Ані хвилини промивної. Настирні струни обгорнули Галуззя випростаних рук; І скрапував, як плач зозулі, У синю тишу теплий звук. Ожинний жур, іржа ожинна Зрожевили тужаву цвіть, І […]...
- Павло Мовчан – Пам’ять Бігке, розкотисте, знайоме, Як порошина ув огромі, Мелькоче зрушений обліг – Невпинний біг… Життя – знайоме… Так ніби деревом тут був, І листям всю блакить промацав, Що чув, що бачив – не забув, На все поклав карби означень. По перевтіленні – рубці Настовбурні зберіг на тілі. Іржаві кулі в кулаці, На шиї зашморги зотлілі. Дірчастий […]...
- Павло Мовчан – Передчуття весни Проходить оподаль суцільність вербова, І снігу яскравість на чорній основі… І котяться яблука вниз по щоці – Їх круглість червона горить в кулаці. Синиць на воринні! Нема їм числа – Перечина кожна пірцем обросла… Скрипіння нізвідки товсте, наче повсть, Послалось до лісу, де мешкає лось… Морозяні персні кітькочуть зі стріх, І далі – по борознах […]...
- Павло Мовчан – Бути метеликом Огорне тишею, обпеленає снігом, До нитки сивої прив’яже – хилитайсь. Допоки кокона Дощу ласкавий ніготь Не доторкнеться лагідно до нас. І скресла пам’ять пригадає квітку, Розмлоєну, глибоку, мовчазну, І ймення викличе своїх надійних свідків, Щоб визначити часу глибину. Пробуджене єство твоє крилате Полишить оболонку снігову, Аби усоте лет свій започати І довершить орбіту кругову. Понаджений […]...
- Павло Мовчан – Непорушність Не крона на мені, волосяниця, І страшно із корінням розлучиться. Було смикнувсь, але спинився вчасно, Бо рвався простір і тріщали прясла. Повз мене йшли дерева кочівничі, Знебарвлені в буденному величчі, І кидали зневажливо в мій бік: – Незграбиться на вітрі чоловік. – А я стояв і думав: “О ніщота! Що бачите, те й тягнете до […]...
- Павло Мовчан – “За цим дніпром – є ще дніпро… “ За цим дніпром – є ще дніпро… За обрієм – моря в три води, А за народом – є народ, А за народами – народи… Земля не кругла, а похила, Бо за могилою – могила, За нею видно ще та ще… Переплелись річки, як жили, Струмочки, живлені дощем… З’єдналися, переплелися, Влилися в море-океан, Мов пучки […]...
- Павло Мовчан – “Скільки вод стоїть між нами… “ Скільки вод стоїть між нами, Поміж нами стільки днів… І танцює чорний камінь, Наче гайвір, в борозні. Вже опахчені хлібами Поцвяховані степи. Борозна така між нами, Що її не заступить. Серп уп’явся у повітря, Розпанахавши блакить, Із розрізу гостре світло Бузиново цебенить. Світло б’є і крізь долоні, І крізь шрами тут і там. Образ твій, […]...
- Павло Мовчан – Відстань Сотворителю повітря, Розокремлено весь світ… Кличу голосом сирітним Тужно свій далекий рід. Кличу матір, кличу матір: Голос сіється пилком. Сотворителю крилатий, Я відірваним листком Кружеляю над травою, Клаптик тіні волочу; Мов бджола, женусь за роєм, Та, либонь, не долечу. І не зменшується відстань Поміж сущуми в житті… Та й не затишно у місті Так мені, […]...
- Павло Мовчан – “Кропив’яним серпом, джерельною водою… “ Кропив’яним серпом, джерельною водою Мізинчика урізав – закапала роса, І голосом, поділеним надвоє, Гукнув тебе, як вітром написав. Хоча б, хоча б півзвуку чи відлуння, Хоча б, хоча б півкраплі співчуття… Розвіявсь голос, німота отруйна Затруює до глибини життя. До губ приклавши пучечку-сопілку, Росу спиваю, дмухаю, поглянь: Тремтить тоненька яблунева гілка – Здригається душа від […]...
- Павло Мовчан – Житло Навчились думать – ну про що? – Утупившись у шибку. Сотає вітер білий шовк, Морозяную нитку. А в кожнім дереві – дупло Очима тліє дрібно; Та раптом дятлове крило Розпорошилось срібно… А наше житло – то є ми – Воно луна, то нишкне, Похрускує собі кістьми, До протягів навикле. В суглобах житла – тіла ритм, […]...
- Павло Мовчан – Пограниччя Це все було. Було це все зі мною. Розмитий і задивлений водою, То я стояв на березі тоді, Коли повітря шилося стрілою І вигуки лінали молоді: -Агов, тогобіче! Осначе криги й ряски, Де твоє остя з кістя й луски? Чому твої цибайла дибулясті Не можуть течію перебрести: – … І гнівавсь я. І кидав каменюку […]...
- Богдан Лепкий – Цить, серце, цить! Цить, серце, цить! Таж ти кохало, І раювало, й горювало, І наболілося досить – Цить, серце, цить! Весні кінець, Пшениця спіє, Зелене жито половіє, Вже й серп готує пильний жнець – Весні кінець… Пора і нам Збирати з поля, Що прищадила божа воля, Як не гуртом, то сам на сам – Пора і нам!...
- Павло Мовчан – дубовий листок на снігу Залатано пам’ять, мов драну сорочку, Сніги зарівняли всі дати-рубці, І, ніби люстерко, торішній листочок Ти міцно затис у своїм кулаці. А в ньому окрайчик весни віддзеркаливсь, Осколок води та небесна блакить, І скрапують з шиї вишневі коралі, А поруч рука чоловіча тремтить. А крику ж немає – його вже не чути, Бо вийшов за межі […]...
- Павло Мовчан – Материнська сльоза З твоїх очей хтось викотив сльозу І далі, далі у печаль пекучу, Мов кулю світла по шляхах трясучих, Незримі руки тихо покотили. В сльозі гуляє світу карусель, Жбурля дерева відцентрова сила, І дикі гуси журно голосили, В сльозі ламаючи свої бурхливі крила. Кружляли очі у сльозі терпкій І блиск зубів, загорнутий у сміх. На дно […]...
- Павло Мовчан – “Життя благовісне, звеличене смертю… “ Життя благовісне, звеличене смертю, У слові у кожному – кисню ковток; Найменша піщинка тобою всещертна, Обтяжений гнеться к землі колосок. Життя відшароване звуком і змістом Від панцернокрилих і від хробаків; Долоні, пронизані сонячним вістрям, Слова здобувають з-під шару пісків. В любові – спільнота, в землі – заохота, І радість обличчя до ласки дощів. А воля […]...
- Павло Мовчан – Кілька здряпин на дні казана Ти поряд ніби Бог, і ніби Бог – далеко… Покинутий давно, та не забутий, ні… Вертаємось з життя, немов прочани з Мекки: Знесилені тіла та душі преясні… Стончились, мов папір, і вижовкли обличчя, І погляди взялись коростами іржі. По обрію йдемо в лахманаччі велично – Тут відчахнеться тінь від тіла на межі. Ми бачимо себе […]...
- Павло Мовчан – дві росяні краплі Лопушана долоня виважує чисту краплину, Успадковану з ночі – цей скарб над скарби; Як і ти, я стою нищуном коло тину І стискаю у жмені таку ж крапелину, А над нами кружляють хапкі голуби… – Мамо, нащо ота жалива кругом хати, Дерев’яні шеренги, бундючний бур’ян? – Не надбав я нічого, а стільки вже втратив, І […]...
- Павло Мовчан – Муміфікую вже, так, так Муміфікую вже, так, так, Сувої споминів і втрат, Гарячо-журний снігопад, Можливість зрад, Можливість волі, А під очима накип солі – Чи ти повернешся назад? О доле! Коли? Бо думка йде вже навпрошки – Я не спішу і спотикаюсь. Воскресни усмішкою вмить! Чекаю…...
- Павло Мовчан – “Ой квітко листопадова!..” Ой квітко листопадова! Живу, неначе згадую Забутий вже сюжет: Злітаю, потім падаю І рухаюсь вперед. Проте назад обернена Душа моя давно, І вишилося тернами Дороги полотно. І на весь голос подумки Кричу, аж горло рву; Рахую дні, як сходинки, І падаю, мов звук: Безодню чую спиною, Очима – глибину. До тебе, люба, лину я, Хоч […]...
- Павло Мовчан – Земля 1. Присутність снігу серед поля Розширила очам роздолля, І тану я, мов грудка солі, – Вітри гуляють подовколлям: Роздмухують, розносять нас, Щоб запліднить біжучий час… І навмання душа простує – Їй всюди вільно домувать: В кристалах снігу, в житніх струнах, У нових поосінніх врунах, В очах здивованих багать. О земле, зрощена з душею, Домівко вічності […]...
- Павло Мовчан – Під новорічну ніч (спогад) Сіллю снігів осіда каламуть піднебесна, Зменшилась в зрості постать самотня в степу. Ворон крилом прагне білість снігів перекреслить, Чорно маха – обтина за стропою стропу… Слуху торкається чистий дзвінок кришталевий: Звідки ці звуки течуть, як вода з джерела? Хто це попереду в тебе іде, і блиском сталевим Простір розсовує, і порошить тінь від крила? В […]...
- Павло Мовчан – Степ Широкий шлях. На ньому садить вихор Навприсядки курного гопака. Душа самоосвітлюється тихо, А лихо йде позаду чумака… Степ розмикає замкнуте обличчя, І губи половиняться, мов струк… Недослідиме все твоє величчя, О Боже волі… Розпустив п’ястук – І котяться колеса по долоні, І низовик подмухує солоний, І мармурова возвелась колона, Яку вінчає незнищенний крук. Скрізь марева […]...
- Павло Мовчан – “дзвенющу радість спито з квітів… “ Дзвенющу радість спито з квітів, І звук піхмарний обірвавсь, І круглість, в яблуці відкрита, Розмилась запахом нараз. Душа добрішою ставала У повній паводі плодів, І віддих запаху поволі, Як стовпчик диму, холодів. І доброхітно бігли хмари, Підвладні подихам жури, І красномовніше канари З очима промінь говорив. А поряд втишені джерельця Штовхали чітко густь води. І […]...
- Павло Мовчан – “Синиця в волоссі… “ Синиця в волоссі… А де ж їй гніздитись, скажи? Мороз перепалює ліс на вугілля, Повітря клинцюють лискучі сталеві ножі, Та прорізи враз засипаються сіллю. Скажи мені, друже, а де ж мені жить, У серці чиєму питати притулку? Вже обруч стискальний сталево дзвенить, Аж тіло, мов крига, потріскує лунко. Гадав, що приб’юся листком до стовпа А […]...
- Павло Мовчан – “І ці знайомі доторки тепла… “ І ці знайомі доторки тепла, У сутіні тоненькі риски світла Засвідчували – ти вві сні була: Прийшла і вийшла з мене непомітно… Та закипів раптово барабан, Із-під дрімоти вихопились ноги… – Що, припізнивсь? – спитав сусід Іван, І засопів, і заіржав, мов огир. Трамвай гірко-зелений заскрипів, І клей конторський виступив з долоней – Я до […]...
- Павло Мовчан – “Я йду у час, а ти йдеш в позачасся… “ Я йду у час, а ти йдеш в позачасся З лукавим зблиском краплених очей. Ну як тобі в минувшині прекрасній? Не тісно? Ні? – і докір не пече? За кущ трави чіпляюся руками, Аби пісок струмуючий не зніс. Потужний плин, хоча на шиї камінь, І ясно черепашками обріс… Несе, несе, і я за все хапаюсь: […]...
- Павло Мовчан – На спадку вечора Не віддзеркалює вода Уже ні хмар, ні птахів. І сонце, випавши з гнізда, Вниз покотилось з даху. Перехилились голоси- Аж мур небесний тріснув, Та з тріщин краплями роси Просочувалась пісня… І позліталися давно У вулик звуки й бджоли. А з кухви молоде вино Вже цебенить додолу. В кубельці світла груші сплять, Хоч тонко скло дзенькоче, […]...
- Павло Мовчан – далеке-дитяче Вогнем смичка обпалено горшки, В затишку срібному цвіркун снує кубельце, На конях синіх ручі дітваки До ставу йдуть – брязкотить відерце. Вишнева спіль на глиняній стіні, Химерна тінь – то сутінь на коні. А стукіт кутий! – в сіно загрібайся Або очима в небо розростайся. Солодкі губи, бо солодкий страх Веде до згуби під відкритий […]...
- Павло Мовчан – Одміни Сніг згинув так, як і прийшов – Ніхто за ним не біг, не плакав. Одна осталася ознака: Блакить збігала з підошов. Його топтали цілу ніч Червоні коні басовито, Його ганяли по струні Позмінно скрипалі сердиті. І згинув сніг. Блакитний шлях Аж за село котивсь поволі; І синій цукор на столах Зернивсь в солянках замість солі....
- Павло Мовчан – Взаємозв’язок Твердішають в пальцях суглоби повільно, Хоч тоншають жили в зап’ясті щодня, Та я відчуваю: у нас є щось спільне З вербою, що зростом усіх обганя. І слів не знаходжу, щоб шлях привітати, Щоб пороху все розповісти про час, Щоб лезом долоні граніт розпечатать І виявить спільність, що зріднює нас. Аякже. Усе пересноване часом. Єднальні волокна […]...
- Павло Мовчан – Архип Тесленко в Харківцях Диму, диму сьогодні в мене в хаті було. З листа до М. Грінченка В холодній хаті протяги та цвіль, Сухар щербатий, смуток звідусіль. В холодній хаті важко однувати, Аби собі зап’ястя не розтяти, І, впершися очима у вікно, Розлити зір на біле полотно… В порожній хаті хтось сльозу зронив, В порожній хаті свічку запалив, В […]...
- Павло Мовчан – Медитації 1. Біля монастирської брами Ще день вербі коронуватись Та вщертно вітром наливатись, І величатись житлом птичим, І крону щебетом музичить. А потім все, заламуйсь, гілко,- Дудить пронизливо сопілка!.. Очима, де не запряду, Жовтаву скалочку знайду: То віск проріс, А то живиця… Краплини сліз,- Яка різниця, Що нам віщує знов біду. А ще недалі як учора […]...
- Павло Мовчан – Відбиток І Ці віддзеркалення, як натяк на життя, На заплощинне, заприсутнє, інше… Де води вод незрушені стоять І де душа співає голосніше… І так затято дмухав в і н на скло, І посміхавсь улесливо відбитку, Немов за ним щось зриміше було, Мов торочив із потойбіччя нитку. Там – час відсутній, світ же – молодий, Осріблений, лункий – […]...
- Павло Мовчан – А вже з тої криниченьки У тій криниці час стояв забутий, – Води із неї вже ніхто не пив, У ній гніздилась чорнопера сутінь І падав стрімко тільки дощ сліпий. І маятник у ній не хилитався, Обличчя поспливали слюдяні, І тхнуло нуддю та стоячим часом Так, ніби розкладався він на дні. О водо мертва! Я тебе напився, І позначила жили […]...
- Павло Мовчан – “В день молодого сонця, коли в росі трава… “ В день молодого сонця, коли в росі трава Й під голову лежачу вода не підплива, Коли очима в’яжеш повітря у вузли, Усі свої похибки безжально спопели. Свою умовну міру, якою міряв світ, Усю свою зневіру, струмливий в жилах лід – Усе відкинь, зречися, махни на все крилом І серце, наче списом, протни сухим стеблом, Бо […]...
- Павло Мовчан – Зимова дорога Прозор’ям пойнята долина, А де джерела дзвонять радість, – Сніг, наче пера соколині, Лежав розметаний в безладді. І білість бралася сумлінням Від суцвіті, що тліла в глиці; І зріли снігурі зомлілі, Як взяті сонцем полуниці. На аркуші грушевих пахів Плоди викреслювала гілка, І до дзьобів тулили птахи Давно знезвучені сопілки. І відливалися долоні По обрисах […]...
- Павло Мовчан – Сини Зривається голос на поклик:-О небо! Бездонність твоя вже очей не гнітить, І аркуш паперу кружляє, як лебідь, І рідиться зором недвижна блакить. Кому тільки в тебе вдивлятись щоденно? О небо! О руки! О справи земні! Лиш видивиш очі – і зір помрячений Нагледить пітьму у твоїй глибині… У матері зранку опущені очі, Немов завинила, що […]...
- Павло Мовчан – Зайвина Звиваються лінії, сходяться в плями; Твоє віддзеркалення в тебе ввійшло: Злилися очима, зійшлися губами, Та виявив зайвим щербате крило. У воду замислено довго дивився, Неначе причину в глибинах шукав: В порожньому дзеркалі й іскра не зблисне, Відтята водою, холоне рука. Часу струмування хіба роз’єднати? – Суцільність і плинність життя й течії… Виходить, що й ти […]...
- Павло Мовчан – Розщіп Пом’якшений до сліз снувався голос вітру, А в пучці вказівній дрімав вогонь досвітній, І тіні на стіні писали розпач свій, І книга на столі лежала, мов сувій… Майбутнє не ввімкнеш і не освітиш долі, Хіба сліпим перстом ковзнеш по сторінках… І думка ледь жива у сонному розсолі Здригнеться – спалахне на мить вогонь в шибках… […]...
Сочинение на тему классическая музыка.