Павло Мовчан – Щільність

Довільним кольором зелено
Поля похилі узялися;
Не тішився, бо довкіл мене
Була земля, підшита лисом.
Вона прозоро парувала,
Хоч у ярках сніги таїла.
А ти в повітрі віддзеркаливсь
Березяно обличчям білим.
Тепло циганськими губами
Торкалося щоки зрадливо…
Весна підшита холодами
І смушком пірчастої зливи…
Хоч з соняшника сніг обсипавсь,
А в стільниках розтала крига,
Та слух був повен гострих скрипів
І протяг душу ще торигав.
Розполовинений чуттями,
І радість смутками підшита…
На полі бачу – білі плями,
Яких нічим не зачорнити:
Вони виходять з мого зору,
Мов первоцвіти із рахману,
Але оголюється корінь –
Зелене твердне, біле ж в’яне.
І тільки жайвір до блакиті
Підносить зір твій – надивляйся!
Блакить безмежністю підшита,
А ти підшитий вічним часом…

То й переймаєшся до всього
Вмирущого лиш спожалінням.
Від шляху відриваєш ноги
І чуєш, як тріщить коріння.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Любить людей мене навчила мати твір.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Щільність
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.