Павло Мовчан – Система виміру

Прикметливий, ласкавий, обдарований
Твій погляд вабив, свіжоустий спів
Наповнений був світлом негріховним
І линув голос, звільнений від слів.
О посестро, скитальнице боляща,
Не розминулись ми, а розійшлись,
Там був гайок, а ми гадали – хаща,
В якому всі стежки переплелись…
Заблукані, ошукані, безсилі,
Самі себе гукали ми тоді,
І падали відлунки однокрилі,
Як пелюстки, на трави молоді.
Ми були поруч – ніби дві долоні,
Лиш звуком відокремлені на мить,
Та гаснув звук і зменшувався пломінь,
Аби вуста розірвані стулить.
І розчинились: кров зімкнула коло,
Продовжилась дводільна наша плоть
І простором, і погуком схололим,
І словом збучнявілим, наче брость.
У нутрах крові, в насінині роду
Нам відкривалась істина одна,
Що відстанню від заходу до сходу
Вимірюється часу глибина.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Любіть україну аналіз.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Система виміру
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.