Павло Мовчан – “Сотворивши себе, кущ шипшини завмер на узвишші… “



Сотворивши себе, кущ шипшини завмер на узвишші,
Хвиля думки біжить і ледь-ледь повітря колише,
Перед зором струмує відміряний вічністю час,
Що своїм проминанням споріднює зело і нас.
Тонко мгліють гілки, і дві зв’ялені ягоди гаснуть,
Холодок зов’ядання ворушить повісмо сивин,
Але ж нас навзаєм полонила надія прекрасна:
Свою кров об’єднать і тривати в подобі людино-рослин.
У волоссі гніздо мостить пташка якась безіменна,
Твердне шкіра, нестерпно наброщені пучки болять,
Бродить змішаний сік і на лицях у

мене
Ягодини, підпалені кров’ю, горять.
Не піду до людей, затремчу і, позбувшися страху,
Підібгаю коріння і крону згорну.
Моїм голосом скрикне в волоссі сполохана птаха,
Бо знеобачки серце пташине я терням протну.
Розів’ється за мить листя жовте, щоб миттю упасти,
Кружелятиме тінь, щоб, зібгавшись, податися гінко на схід,
І полишений кимось тремтітиме клапоть квітчастий,
Аби ми пригадали покинутий світ.
Силкування даремні – спромігся бджолу пригадати,
Що, розплющивши око, углиб зазира,
Де пручається мовчки душа волохата,
Та незрушні волокна, і ледве потульна кора.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Альбатрос вірш.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Сотворивши себе, кущ шипшини завмер на узвишші… “