Павло Мовчан – Спорідненість

Небес високе будування
На вінці обрію оперте –
Висока кришталева баня
Лункою тишею всещертна.
У безголосому світанні
Спливало сонце так повільно,
Ніби зіходило востаннє
Над сонним світом чорно-білим.
Востаннє цвів метелик біло
На бадилинці кропиви,
Волосся сонячно горіло,
Як німб, довкола голови.
Усе опуклювалось. Зріло,
Проймалось світлом золотим,
Все більш споріднювались з тілом
За ніч відчужені світи.
І ти, позбувшись незалежжя,
Звільнившись тишею від слів,
Мов бадилина, – тихо стежив,
Як угорі метелик цвів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Проблематика драми-феєрії лісова пісня.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Спорідненість
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.