Павло Мовчан – Спроба міри

Від роздолля біль під серцем:
Леле, що за глибина!
Синь-блакить черпав наперстком,
Щоб добутися до дна.
Та блакиті прибувало,
Хоч росла щодня жага,
Пив захлинно – було мало,
Синь кипіла в берегах…
І метелики летіли –
Білим-білі пелюстки,
Покривали всеньке тіло
Світлим полиском луски.
Треба глиб мерщій пронурить,
Щоб майбутню змірять путь,
Треба здерти власну шкуру,
Щоб безмежжя осягнуть.
Вниз – угору, вниз – угору
Тіло пада – підліта…
Зверху струмені прозорі,
Знизу – течія густа…
Навперекидьки і плазом
Міряв вперто глибину,
Та, знеможений, щоразу
Кликав землю рятівну.
І, пізнавши неспівмірність
Власну з обширом глибин,
Міряв кроком чітко, рівно
Далеч мірою хвилин.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Гимн краси розмир.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Спроба міри
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.