Павло Мовчан – Тепло



На чисті дзеркала, на сонячні площини
Я видихав життя: тремтить крапчаста ртуть,
І приском мерехтять червоні крапелини –
Твої долоні їх ніколи не зітруть.
Бо витнув на роду похмурий карбівничий
Цю рану – і ввіклав у неї три персти…
Щоб пережити біль, і не зігнуть обличчя,
І в тріщинах дзеркал не бачить чорноти,
Я видихав життя по краплі, похвилинно
І пучками зминав стеблини, мов гноти.
І запеклася кров у жилах в горошини –
Не видихнуть мені всю на дзеркальний лід;
Горять, горять вогнем дві сонячні площини,
Відбивши – глиб у глиб – супротилежний світ.
Та що це? Гострий сніг перетина зіниці,
І не склеплю повік – палають дзеркала,
І сухожилля рве тупий осколок криці,
Який я у війну ввібрав замість тепла.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



У чему давня казка може бути сучасною.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Тепло