Павло Мовчан – Тіснота

В березовім шемранні, в шерехах щедрого світу
Вчувалась широкість небесна на розмах крила,
І зграйчасте сім’я, й пташки перелітні
Сніги крапкували потульні – теплом для тепла…
Хитке верховіття напружене тіло хитало,
Земля ворушилась, і світ присідав,
І пахло холодне повітря металом –
В проломи його затікала вода.
Гілки ворушкі скидали линовище з себе,
Лози жовтизна витискала з кори чорноту,
І голос в тобі розроставсь, розпираючи ребра,
Щоб викрити врешті душі тісноту.
Зітхнувши, згадаєш розімкнутий

обрій для зору,
І, ніби коріння, вкипілі підошви рвонеш,
Піднесений криком, поглянеш угору:
Холодна глибінь, що ні дна їй, ні меж…
Ні, ліпше у землю вгрузати ногами,
Й не знати ніколи безодні студінь,
Та слухать, як дише безвічність над нами
Березовим шумом, теплом весняних вітровінь.
І нагло свідомість спалахує світлом яскравим,
Висвітлює в пам’яті пляму чітку:
У синю безмежність вікно відчинилось чи брама,
І ти відлітаєш – летиш на кленовім листку.
І лісу не видно, і тінь по долині ковзає,
Крапкуючи землю на всю широчінь:
Чим меншим стаєш і вище листок підлітає,
Тим глибше у паділ втискається тінь.
І, стиснута в крапку-росинку,
Душа все маліє, маліє,
На мерхлім листкові горить крапелина дрібна,
Сукупивши літнє проміння, вона вже вогніє:
В пропалених грудях співає лунка глибина.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір патріоттчні мотиви поезіі.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Тіснота
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.