Павло Мовчан – “Упрозтяж полотно… Стоять сніги високі… “



Упрозтяж полотно… Стоять сніги високі…
Цей колір доброти благовістив нам спокій,
І далеч об’явилась жаданим відкриттям,
Що й прочитати можна приховане життя.

Не зовнішньо-позірне, а те, що за лицем,
Написане по сріблу молочним олівцем.
Немає літер – жести, і струми почуттів,
І неділимі звуки ув оболонках слів…

У достеменній мові епітетів нема,
Бо слово краде душу… Сніги… Мороз… Зима…

А на полотнах тіні не грають, а живуть:
Раби голоколінні до ніг твоїх повзуть.
А ти сидиш владично,

і твій свавільний жест
Указує на волю, що послана з небес:
Карати їх на горло переблиском шаблюк –
Розпачливо хитались кущі простертих рук…

Так чітко слово “влада” записане було…
По той же бік свічада обличчя аж цвіло.
По той бік начерталось “братерство” і “любов”,
По цей же тінь каралась, струміла біла кров…

По цей бік – хтиві жести і стегна хилиткі…
Кохання? Поглинання – чересла ці місткі…
Вони у шалі чорному, у згарищі пожеж
Тінь ялову поглинуть, і сіменисту – теж…
І хто ти – тінь безлика для неї? мить злиття?
По цей

бік без’язике, записане життя…
І тінь моя ріденька так прагне густоти,
Що сажу ловить в жменьку, облизує гноти.
А смолянисті тіні пруть вгору кругляки –
Сізіфове каміння, могильні гнітюки…
Це там… А тут – падкують,
Будують спільне щось…
Мовчи, бо простір чує… Зима… Сніги… Мороз…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)




Твір на тему фольклор.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Упрозтяж полотно… Стоять сніги високі… “
Copyright © Українська література 2019. All Rights Reserved.