Павло Мовчан – “В гіпс відлилося, захололо… “

В гіпс відлилося, захололо
Минуле, що було – ніколи!..
Якийсь рубець, якась там згадка,
Що від випадку без порядку
В тобі, якому ні початку,
Ні краю – вічен, мабуть, ти!
І перемішані світи,
Як зерна в давньому засіці.
Де ти не був, в якому віці?
Чи ти на лови не ходив,
Чи в оці чистої води
Не відбивався молодим,
Чи біля вогнища лункого
Ти міддю горла не лудив,
Аби докликатись до Бога?
Яка була швидка дорога,
Коли в дитинстві навмання,
Припавши вітром до коня,
Ти мчав на сонце. Кутий огир
Мінився з ночі в колір дня.
Та чи ж було все це? Не знаю.
Теперішність не має краю…
Вся сума днів і сума вчинків,
Весь почерговий їхній хід –
Це тільки пригорща піщинок,
Що є лічбою твоїх літ.
Воно це все – ніщо, безглуздя,
Якщо твоя наступна мить –
Це підсумкова, правосудна.
Так лише й треба, мабуть, жить.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Моч улюбена квітка та її будова.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “В гіпс відлилося, захололо… “
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.