Павло Мовчан – “В звоях снігу і я прочитав письмена… “

В звоях снігу і я прочитав письмена:
“Унеправджено світ, і скасовано час!”.
Спала нагло з очей повстяна полена,
І окресливсь повітря блакитний каркас.
Ламле ворон гілляччя сухе на гніздо,
Набрякає кора, стовбуриння гуде,
Дотліває в долоні іржавий гвіздок,
Утрухаючий хрест вже ось-ось упаде.
Але тешуться шули і в’яжеться зруб,
Гостро півень кричить на стонадцять сторін,
Вилітають слова, проломившись із губ,
І підводиться тінь проти сонця з колін…
Стала меншою міра метрична й вага:
Можна кухлем

з криниці води зачерпнуть,
І на горло лози наступає нога,
А із неї струмки виноградні течуть,
Стало легшим засохле стебло кропиви,
І торішнім наречені листя й думки,
Ніби вивіявсь час, як той сон з голови,
І проміння розкрило таємні кутки.
Стільки світла довкола – аж чорно в очах,
І згортається сніг, мов зотлілий папір,
І скріпляє чорнозем підошви печать,
І жадливо вбирає очищений зір:
Висоту – широчінь, світлу радість – печаль,
Неминучість єства, проминальність земну;
І слова, що ти в звоях снігів прочитав,
За водою течуть з глибини в глибину.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Квіти очі природи.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “В звоях снігу і я прочитав письмена… “
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.