Павло Мовчан – “Від листопаду вседенного… “

Related posts:

1. Павло Мовчан – день листопаду Ой одлинь, одлинь, хвилинна гіркота: Та ж солод роздають по крапельці із річки, І хилиться листком гречаний запах свічки До уст тобі, до ніг, де порох вироста. Де шовк трави? Навіщо тут німиця Дрібненько зацвіла, мов кропива глуха, Й почата вздовж дощу півколом ораниця Навіщо швидко так від млості засиха? Насінням сон-трави у мене жмені […]...
2. Павло Мовчан – “Лишилося ще й нам від листопаду листя… “ Лишилося ще й нам від листопаду листя. Догідливо шумлять дуби коло долонь, І гінко вироста під небо дим стеблистий, Де одинокий птах навічно захолов. О феніксе, ти вічен в народженнях і згинах! Чи ж зрониш нам, мов клен, золочене перо, Щоб розгадать хоч раз цих змін першопричину І визначить собі повторюваний строк? Відродимось. Не раз […]...
3. Павло Мовчан – На перевозі Води окравок металевий Вночі, мов бляхи шмат, дзвенів… Тремтіння зірок вересневих Передавалось і мені… І мерзнув я – голчаний холод Вганявсь під нігті, кров студив, Мов літа й не було ніколи, А холод панував завжди… Час уповільнювавсь у жилах, І випрямлялися думки. Уже дванадцяту пробило – Заворушилися гвіздки… Я перевозу ждав безглуздо Чи переходу з […]...
4. Павло Мовчан – дерев’яне коло Навперестріч ішла ти, доле, Аби здійснитися життям; Та розминулись – і по колу І досі ходим – дні ж летять… А з поля літ ізнов водою Сніги стікають у ярки; Ліщини кущ, що був тобою, Сахався теплої руки. Лише торкавсь – ти завмирала, А відступавсь – хиталась ти, Коли ж ішов – слідком ступала По […]...
5. Павло Мовчан – дубовий листок на снігу Залатано пам’ять, мов драну сорочку, Сніги зарівняли всі дати-рубці, І, ніби люстерко, торішній листочок Ти міцно затис у своїм кулаці. А в ньому окрайчик весни віддзеркаливсь, Осколок води та небесна блакить, І скрапують з шиї вишневі коралі, А поруч рука чоловіча тремтить. А крику ж немає – його вже не чути, Бо вийшов за межі […]...
6. Павло Мовчан – “Глибова течія котить холод донизу, донизу… “ Глибова течія котить холод донизу, донизу, Теплі води стоять десь далеко, далеко, далеко, І жовтець посвятився у жмут пересохлого хмизу, Наче висохла пам’ять – про спеку, про спеку… В сто обіймиць вітри – перелетом усе, перелетом – Поторкають листки і ворушать сивини, сивини, Бо ж до плину ріки ти зів’ялим волоссям причетен, Глибова течія холодніша […]...
7. Павло Мовчан – По-ступ Знов землю відчиняють грабарі – До глини прикрої вгрібаються лопати. Ізнову розпинають на горі Необлітанну душечку крилату… Люд збайдужілий, під один кашкет Підструганий, і на одну підошву – Зрівня гробки, посунувши вперед, І вшиє заполоч криваву в довгу прошву… Вологий холод, ніби вустюки, За коміри вповзає та за шкіру, Об черепи розплющені зірки Відтінюють убогий […]...
8. Павло Мовчан – Біля ставка Одмучена холодна ніжність Води в осмерклому ставку. Померхлий камінь, мов наріжник, Зануривсь в куряву сипку. Ой не смути мойого серця Сухим знесиленим стеблом. Присохлий усміх з губ зітерся, Тінь облямовує чоло. У дзеркалі камінчик ойкнув І чорні персні рознизав, І розпустилась на волокна По оці золота сльоза… Чи, може, погляд прохолонув, Чи згадку я нахолодив: […]...
9. Павло Мовчан – Вододіл Стають далекими, найдальшими… незримими… Та й чи були вони, чи називались зимами! З гори котились комельгом, розтанули Сніги мої, йменовані літами… Я скручував паперу білі звої, Аби заповнить білину собою, Та попіл сипався і небо перечорнював: Молились хмари громохкими жорнами… І слух пронизувався гостро двома рейками, І дні близькі ставали, гей, далекими… Вгрузало в попіл […]...
10. Павло Тичина – О панно Інно О панно Інно, панно Інно! Я сам. Вікно. Сніги… Сестру я Вашу так любив – Дитинно, злотоцінно. Любив? давно. Цвіли луги… О панно Інно, панно Інно, Любові усміх квітне раз – ще й тлінно. Сніги, сніги, сніги… Я Ваші очі пам’ятаю, Як музику, як спів. Зимовий вечір. Тиша. Ми. Я Вам чужий – я знаю. […]...
11. Павло Мовчан – Глибина кристалу Почварний грім. І розтин блискавиці. Німіння попелу, в якому колісниця Виглиблює ненадовго свій слід, За хвилю об’їжджаючи весь світ. При спалахах розламується лід, По тріщинах глибини виявляє, І світлість, що лягла була на спід, Дрібними пухирцями виринає. А півень своїм співом огромляє Імлистий простір, сплюснутий з боків. І дід стоїть і пальці загинає, Рахуючи ретельно, […]...
12. Павло Мовчан – “Зелений луг, веселий пух… “ Зелений луг, веселий пух І біла конюшина. І котиться луна за пруг – Вишнева намистина. Не наступай на трійчаки, На ці рослини щирі – З-під ніг сполохані квітки Летять в осінній вирій. Збезважся, виструнчись і ти, Візьми трой-зілля в пучки, Услідно і собі лети Над лугом однозвучним. Над шляхом, що глухим піском Прикинувся з учора, […]...
13. Павло Мовчан – По льоду (за мотивами народної пісні) По льоду, по льоду Свою долю поведу. Доле моя швидкоткана, Під тобою крига тане… Жовта тріщина біжить, Щоб заткати білу нить. Луб’янії личаки Ковзають уздовж ріки. Перейду, переведу Свою долю молоду. Бо на тому боці, доле, Полотняне тчеться поле, Тчеться поле полотняне – Ще й волошка вишивана… Та нагострений струмок Тне підошви що не крок… […]...
14. Павло Мовчан – З циклу “Сніги” 1. Перший сніг Утративши непевну вись, Принижений вітрами, Погаслий жайвір падав вниз, Провалювавсь над нами. Зіщулившись, вода німа Його не відбивала, Бо слухала, як йде зима І брязкає металом. Несе вона важкі ключі, Аби замкнути води, В руці у неї круглий чіп, Обструганий із льоду. Замкне зима навстіжний світ, І візьме води в рамки, І […]...
15. Павло Мовчан – Нічний гість (Балада) З губ знявши усміх, мов каблучку, Він без потайності сказав, Що вчора селезнем літав, Та хтось в крило йому улучив – Бо раптом рану показав… Та ще додав, що він – криниця, Та хтось прийшов води напиться І джерело замурував… – Нутро замкнуло крові краплю… – При сухорукому багатті Криниця пригадалась раптом, З якої води […]...
16. Павло Мовчан – “Ти світиш в ніч лунку… “ Ти світиш в ніч лунку Тонким осколком скельця І носиш в кулачку Пташине ніжне серце. Я знав твої меди, Дзвінкі твої відерця, І коряком водив По зачапілих денцях. Загляну в копнячок, Пригну вниз павутину – В прозорий корячок Візьму-черпну росину. І так усе життя: Ходіння і шукання, І згадки про пиття, Якого смак – незнаний…...
17. Павло Мовчан – “На дзеркало води вже дише сизо холод… “ На дзеркало води вже дише сизо холод, Розмивчасто тремтять углиблі береги, І високо росте туману мур навколо, І подолать його не вистачить снаги. Шоломи копичок, нагускле верховіття… Над вінцями очей пливе підталий лід, І точать цвіркуни лунке одноманіття, І кажани крильми клинцюють темний світ. Мурується, росте туман під саме небо; Ув’язнена кричить десь пташка чи […]...
18. Павло Мовчан – Окремішність Все в світі спільне… спільний час… Я ж маю лише голос особистий… Нічого не привласнив про запас, Лише тебе, любове, я примислив. І шепотів, і думав: ти – моя… Ввібрав тебе у зір, вдихнув в легені, Ти ж, як вода весняна з ручая, Зміливши душу, витекла із мене. Навіть печаль належить не мені, А тільки […]...
19. Павло Мовчан – Відлуння (“Йдуть дощі неситі… “) Йдуть дощі неситі на сніги нечисті, Не згадаю гадки і не змислю мислі. Збавлене чи збуте, Стерте чи забуте, Березень минувся чи прожився лютий? Зменшується білість, чорнота зростає, Крапелини спілі віття угинають – Стончуються пучки, і долоні в’януть – Падають додолу персні олов’яні, Котяться поволі по землі похилій… І княпіє ворон на Савур-могилі… Він, струсивши […]...
20. Павло Мовчан – Подільність Облесливі і велемовні, Не промовляють – шовк прядуть, Вуста-меди, вуста-гріховні, Їм бджоли мед свій віддають. Не обійти, не розминутись, Коли почую мови шовк, І шелестить шовками сутінь, І шиється шовками крок. Ти – солодощі й пожадання, Ти – плесо, біле від лілей, Стільник, защедрений коханням, Нестерпне світло для очей… Яким би не ішов я шляхом, […]...
21. Павло Мовчан – Заглиблення Чи від води, а чи від неба Так тягне холодом хмарин, Що глибше входить сам у себе, Аж чути скрип тугих пружин. І риби скид розводить кола, Аж шкіру брижать дрижаки, І мов клеймом довічним холод Листками випіка дірки. І чути, як ятряться рани Вже на щоках і на чолі, І тліє тіло дерев’яне, Димлять […]...
22. Павло Мовчан – Муміфікую вже, так, так Муміфікую вже, так, так, Сувої споминів і втрат, Гарячо-журний снігопад, Можливість зрад, Можливість волі, А під очима накип солі – Чи ти повернешся назад? О доле! Коли? Бо думка йде вже навпрошки – Я не спішу і спотикаюсь. Воскресни усмішкою вмить! Чекаю…...
23. Павло Мовчан – “Упрозтяж полотно… Стоять сніги високі… “ Упрозтяж полотно… Стоять сніги високі… Цей колір доброти благовістив нам спокій, І далеч об’явилась жаданим відкриттям, Що й прочитати можна приховане життя. Не зовнішньо-позірне, а те, що за лицем, Написане по сріблу молочним олівцем. Немає літер – жести, і струми почуттів, І неділимі звуки ув оболонках слів… У достеменній мові епітетів нема, Бо слово краде […]...
24. Павло Мовчан – Погребіння тіні Лиш кучугури тіней синіх Зостались від нічних колон, Вода, розмлоєна ліниво, У берег схлюпувала сон… Тріщав торішніми листками Одудкуватий очерет, Тінь плуталася під ногами І виривалась наперед, Ніби хотіла зупинити Та чорнотою нагадать, Що ніч, неглибоко зарита, Ізнову буде воскресать… І тінь то ямою ставала, То вгору каменем росла, І стишувався крок помалу, Пісок здіймався, […]...
25. Павло Мовчан – На узліссі Відхилялось чисте небо – Жовтий полог йшов у літ, І світився в півня гребінь Під вікном, як первоцвіт. Дивно нам сьогодні зранку Вряд продмухувать шибки Й замість солоду у склянки Класти липові листки. Й крихти терпкості не чути – Чи ж воно так й має буть, Коли губ торкнеться сутінь Чи вишнева каламуть? Що ж, […]...
26. Павло Мовчан – “Малинові вершки беріз… “ Малинові вершки беріз, Блакить, відтінююча ліс, І нитка стежки через поле… Нічого більше не треба, доле! Хіба криничку, що без дна, Ковток духмяного вина, Корець зерна та грудку солі, Та пісню в рідному роздоллі. Весняне свято, жменю буднів, Та ще пташину на одлюдді....
27. Павло Мовчан – дно Святкову блакить лиш відтінюють хмари, Що разом із небом за обрій пливуть. І дно прозира крізь промоїни й шпари, І видно камінчики круглі, як ртуть. Мені відкриттям об’явилась безодня: В союзі із спокоєм дух воскресав, Поволі тепліло повітря холодне, І світлістю дня наливався ти й сам. І тільки печаль, відтінивши святковість, Відкрила в єстві глибочезне […]...
28. Павло Мовчан – Сіль (З циклу “Відлуння війни”) Повноголоса, наче води, Колись була, кохана, й ти; В очах світивсь широкий подив, Вуста не знали гіркоти. Що ж сталось – звідки стільки солі На віях і на язиці? Роз’їдений уже і голос, І замість хліба – сіль в руці. Хто нам розважив дні і ночі: Це уломив, те – доточив? […]...
29. Павло Мовчан – “В голосі вітру вчувалися зміни… “ В голосі вітру вчувалися зміни, Ніби напнулось товсте полотно: Падали мури, рушились стіни, І вивільнялось з лушпиння зерно. Псалми почув був провіяним слухом, Ніби хтось холод з грудей видихав, І полотно уповільненим рухом Разом з тобою в сувій загортав… Зором побіленим далеч побачив, Рухалась вітру туга течія: Знизу – холодна, а зверху – гаряча І […]...
30. Павло Мовчан – Зір (З циклу “Відлуння війни”) Зір не привласнює – голубить, Зір випромінює тепло, І, багатіючи від згуби, Не ділить на добро та зло Ні обширів земних, ні неба, Вбираючи лиш те у себе, Що навіть світ переросло: Батьків обличчя, день розлуки, Пожежу, шибениці тінь, В горшку общипаного крука, Прибиті руки на хресті. Та ширше зору, вище […]...
31. Павло Мовчан – Слово блаженного Прохора з глибини серця Изсыпану же бывшу попелу, и ту Абие преложися в соль. Києво-Печерський патерик З лободи роблю хліб і лебедником звуся, Обертаю і попіл мирянам на сіль, І до неба мій погляд обернений в скрусі, Покликаю, всевишній, тебе звідусіль: – Ізласкався над нами, убогими духом і тілом: Що та воля, вона неспроможна життя обійнять!.. Плоть стареча зібгалась, […]...
32. Павло Мовчан – “Що ми знаємо про вічність… “ Що ми знаємо про вічність Чи про обшири чуттів? Дні змарновані потічні, А робочі дні – густі. Справді, з чого її солод І чому він нетривкий, Звідки носять світло бджоли – Краплі знань – у стільники? І вбирає нас навіщо Простір безліччю зіниць, Ще й печатає навічно В стільниках лунких криниць? Все це чиниться взаємно, […]...
33. Павло Мовчан – Після перегляду фільму “Звичайний фашизм” Ніч велика, велика, велика! Прагну голос роздмухати криком, Але бракне повітря мені. Задихаюсь в нічній німотні – Гуконути нікого не можу – Глухота подовкіл зловорожа. І страшна не війна – прокидання: Раптом в шибці не буде світання. І надворі пітьма, як у сні, – Чи то ніч, наче пам’ять війні? Та свідомість давно не дрімає, […]...
34. Людмила Григоренко – Ще ліс дрімає Ще ліс дрімає, під снігами під тяжкими У сонній тиші сплять берізоньки стрункі, Осики, клени, а дуби старі над ними Широкі віти розпустили громіздкі, Ще ліс дрімає, зеленіючі ялини, Накинувши на плечі білу шаль… Вслухаються крізь сон, як сумно лине, Над лісом, пісня вітру в синю даль, Ще ліс дрімає, сіро – чорний одинокий, Німий, […]...
35. Павло Мовчан – Через ліс З оленкою в руці сидів я на узліссі: Метелики цвіли, снувала мурашва, Світилася трава, і промені навскісні, Лунаючи, ішли крізь чисті дерева. На вічній глибині, у серцевині ока, Як насінина лун, ще жайворон тремтів, У м’якушах хмарин дощу тугі волокна Сукались і плелись, як невід, із вітрів. Лети, хутчій лети, оленко тонкокрила, Метелики, цвітіть, оздоблюйте […]...
36. Павло Мовчан – “дме вітер… “ Дме вітер. І снігом сухим замітає сліди на снігу, І плоть бугилова гуде, як сопілка. То протяг навстіжний зі снігом припали до губ, Щоб видмухать з тебе сльозину, від стужі прогірклу. Самотність яка! А відчуженість неба й землі? Так ніби на світі до тебе й людей не бувало… Здається, біжиш, а насправді – вмурований в […]...
37. Павло Мовчан – Не ятри зором часу Ці квіти літні – рани життя Не доторкайся пучками і очі відведи Не ятри ураз болючих зором А кольором квіток зір не роздряпуй Не треба й білого а безіменного Такого як прихилення неньчиного лона До всього тебе чи Наддніпрянщини До струмування вод… Кінь тулить Губи в течію і храпами роздмухує Себе і козака сумного що […]...
38. Павло Мовчан – Весняне сонце Тепер навіщо, сонце, ніжності? Немов й не ти мене ізрадило. Відчутні весняні розбіжності, Сумні твої денні оглядини… Смолисті пальці позлипалися, Волосся круто пересолене, П’явки очей порозповзалися – Вже не зв’язати їх і колесом… Неначе суччя з тіла випало – Струмує холод усередину, На вітрі голосно поскрипую, Покреслений уздовжньо крейдою… Тепер ведеш по зморшках променем, Губ […]...
39. Павло Мовчан – “Траву на довголіття зав’язав… “ Траву на довголіття зав’язав В міцні колінця, Пофарбував квітник духмянин жовтокрівцем, Ще й викружав горнець я на гончарнім крузі, І промінець пустив по золотому прузі; Веселий промінець по вінцях мерехтить, Пий сонячні меди, щоб спрагу утолить. А хто це пов’язав за ніч вузлами верби, По стежці віск розлив від ганку до лужка, Де молочай цвіте, […]...
40. Павло Мовчан – “Обганяє хмара хмару… “ Обганяє хмара хмару, Куриться літак, мов дріт, В надра вигаслого жару, Щоб поволеньки згоріть… Шовкопрядний дощ тихенько Точить лощені листки… Біль такий, ніби обценьки З тіла смикають кістки. Та не змірять болю звуком, Не змотать його, як нить. І у пологових муках Породільниця кричить. Пробиває шкаралущу Вже дозріле пташеня… Доганяє смерть всіх сущих, Крик погибель […]...