Павло Мовчан – Відбиток І



Ці віддзеркалення, як натяк на життя,
На заплощинне, заприсутнє, інше…
Де води вод незрушені стоять
І де душа співає голосніше…

І так затято дмухав в і н на скло,
І посміхавсь улесливо відбитку,
Немов за ним щось зриміше було,
Мов торочив із потойбіччя нитку.

Там – час відсутній, світ же – молодий,
Осріблений, лункий – куди не глянеш…
Відбиток т а м живе ніби завжди –
Відвічно терпеливий та слухняний.

Очима скинеш, і в і н тут як тут,
Лиш дивиться на тебе запитально:
– Навіщо кликав? Вічний цей маршрут?
Коли у світ перейдеш задзеркальний?

Не осуд, ні… Обурення та гнів
З очей й о г о струмують повсякчасно.
О скільки раз ти кликав? Скільки слів
Не виказав про долю його власну?

Дививсь спідлоба хмуро і мовчав
Та щось хотів сказать т о б і про тебе…
І ти дививсь на нього увесь час
І думав: втішить його якось треба…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Розповідь про марію чумарну коротко.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Відбиток І