Павло Мовчан – Віддзеркалення (“Мій відбиток, наче гальку… “)

Мій відбиток, наче гальку, дошліфовує вода,
І виплутується чайка, бо зелена борода
Розпустилась за водою – в ній краснопери живуть.
Чорні хмари наді мною – шерхлювать мене почнуть.
Всі зазубрини вже знято, вже гладенький, наче скло,
Лише губи ще щербаті і пощерблене чоло.
Відшліфовано й горлянку – звуки чисті, ніби ртуть.
Храмам губи наостанку треба рашпільно тернуть,
Щоб сміялись, не кривились, не округлювались в крик:
Слово мовиш – засвітилось, ніби дзеркальце – язик.

Вже дзеркальний ти зісподу, серцевиною – також;
Дивишся з води у воду:
Хто ж з вас справжній з двох, ну хто ж?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Біля коксової печі.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Віддзеркалення (“Мій відбиток, наче гальку… “)
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.