Павло Мовчан – Вітряний вечір



Верховний шум над головами йшов
Притишено, напружено, поштиво
І широко стелив блакитний шовк,
Пестливо гладив хвилі ворухливі.
Верховний шум протяжно над життям
Стеливсь листато стишеним лататтям,
Ламаючи уперто опертя,
Муруючи по обріях загати…
І ширився потужно слідкома
Горбатий страх, підшитий хутром чорним;
Він ліс рівняв, і чолопки ламав,
І простелявсь над водами потворно…
Він з голосом верховним сполучавсь,
Що западав у вуха, наче присок,
І слух згорав, і спорожнілий час
Хитавсь повільно безліччю колисок.
Я бачив голос – він вогнем горів,
Спалахував оклично, запитально:
– Чи ти вустами не спотворив слів? –
І хочеш бути першим чи останнім? –
… Та я мовчав. І бачив угорі:
Верховне небо мерехтить дзеркально.
А в ньому все відбито до дрібниць:
Гілки поламані, і верби дуплуваті,
Розкритий рот, а з глибини зіниць
Димок куриться в землю змійкувато.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір на тему як я робив шпаківню.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Вітряний вечір