Павло Мовчан – Вже день затулений березою
Вже день затулений березою.
Яка навстіжність! Ніч близька,
І рогозою жовтолезою
Узброїлась моя рука.
Не підпущу, хай крик відкотиться!
Поставлю свічку на поріг…
Та в’яже ніч-невідворотиця
Повісмо скрадливих доріг.
Не промине, як чуже свято,
Надійде, стане – лий вогонь
Тонкою цівкою вкруг хати,
Навколо імені свого.
І чуєш, як в твоїх засіках
У ланці в’яжеться зерно
І цівко витікає з вікон
В посуді зморене вино.
І за переблиском пожежним
Ніч не закінчувалась днем,
А спалахом, як і належить,
Летючим високо вогнем.
Образ матерi в творах т шевченка.