Павло Мовчан – Хоч привід для надій



Довірливо, розчулено, відкрито
Цвіте чебрець і розриває зір.
Листок в губах, затиснутий, мов бритва,
Застерігає: літові не вір…

Мов паузи у погляді – берези –
Розколюють суцільнолитий ліс,
І в товщ зелену промінь гостролезий
Застряв осколком, битим скельцем вріс…

Спадає шелестом згори зелена повінь,
І осіда на могилках чебрець…
Безглузде все, уся світобудова,
В якій стає нищителем творець.

І не питаю про доцільність чину,
Лише дивуюсь з надміру створінь,
Які миттєво й непомітно гинуть,
Готові, як завжди, до воскресінь.

Збирає зір довкола тільки смуток;
Бо йде прощання з світом кожну мить,
І неугавний світлий подзвін чути –
Зелене листя бронзово дзвенить.

У схованках для сумнівів знаходжу
Тебе, мов шкаралупку у гнізді,
І шепочу: – Зостав для мене, Боже!
Хоч знак якийсь, хоч привід для надій…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Жінкі на війні україна в огні.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – Хоч привід для надій