Павло Мовчан – “Хуга виходить за межі неба… “

Related posts:

1. Павло Мовчан – Чати Виходить за межі неба, ніби виходить із себе Хуга. Білі колони крушить і запорошує зір. Тягнуть гринджоли діти прямо на хатній гребінь, Аби спуститись донизу, розлінувавши сніг, мов папір. В білому торохтінні голоси їхні тонуть, Наче вогні свічані, сніг ув очах мерехтить. Снігом доточений звівся дід Яким, мов колона, Сам у собі височіє і у […]...
2. Павло Мовчан – Межі Зіпнувсь на пагорб – крутогляд широколано простелявся, І жайвір літо звістував – на мідяну струну низався. Рука спроквола тінь несла, коли поля благословляла І вруна гладила густі хвилясто-ніжно, п’ятипало… Блакитним опадом небес повільно світло струмувало, І простір згорнутий воскрес, зламавши крижані кристали. Німій і подих затамуй, щоб захват не схлюпнути, Щоб вариво зелених фарб не […]...
3. Павло Мовчан – Сорочка Розповзається сніг і сорочка торочиться знизу, І розмокла рука семипало стискає клубок, Голка в губи вп’ялась – хутко нитку пронизуй, Щоб востаннє зробить металевий ковток… Пришпили отой сніг, зламай ним нетяму І не дихай, щоб простір не збігся в рубець, На сорочці твоїй червоніє пропалена пляма, І запліднено кров’ю голчаний вершець. Непритомні вуста випускають краплину, […]...
4. Павло Мовчан – Очима до неба Ластівка – молодик На синьому небі, Скіфський лук У відчаї в небо закинутий, З перерваною тятивою. Ні! Літера “Р” у слові “стррруна” Або занурений на глибину очей Сталевий якір, Що оброста тривожними думками. Волів би я дістать його руками. І вітер підставля мені плече – Дістану!.. Мене заякорило небо, А може, небо я заякорив? Цікаво! […]...
5. Павло Мовчан – “Хто, любове, ну хто тобі сниться?..” Хто, любове, ну хто тобі сниться? Снився я… та давно перестав… В ніч дивлюсь, як в забуту криницю: Глухота, чорнота, чорнота… Хоч би зірка у лобі горіла Чи жаринка світилась в устах, – Темна пам’ять, вцямрована тілом, Не схитнеться – мовчить чорнота… І не кличу слухняну уяву, Що мовчить, як гавкуче щеня. Тінь виходить з […]...
6. Павло Мовчан – Не розплющуй очей Тугішає звук, наче плід, в надвечір’я, Густішає зеленню втишений луг, З розгорнутих крил обсипається пір’я, – Його перейма запорошений слух. Був лет у півнеба шумкий, шестикрилий, Та погляд стелився – очей не піднять, Аби розпізнати ту строєну силу, Що темряву горне на гнізда багать, Що звук розрива в солов’їному горлі І постать людську над водою […]...
7. Павло Мовчан – Хвала звуку Куди спішити дереву чи квітці? Підносить зріст угору, наче східці, Насіння слів і захвату пилок На висоту довершених думок. Лускою риба пломінь віддзеркалить, Щоб ми, йдучи, ніде не спотикались, Аби усі від надміру чуття Не перейшли на лінію життя. Любов’ю перевищуючи розум, В очах замкнувши непотрібні сльози, Ми слухали, як золота струна Пронизує свідомість аж […]...
8. Павло Мовчан – Посеред двору Над ким ті сурми плакали? П. Тичина Срібно-рожевий дим. І висота дзеркальна. Я відкидаю сніг. Та музика печальна Раптово вчулася, схитнулась кругла мідь, І тінь лягла на білене подвір’я Так, ніби був не ранок – надвечір’я, А хто де грав – того не зрозуміть… Зіпершись на лопату серед двору, Я наслухав: летіло щось прозоре, І […]...
9. Павло Мовчан – Останній сніг Відбуваючи покуту, Білість втративши лунку, Мов ганчірка, сніг забутий Дотлівав собі в ярку. Вкритий рваним шаром бруду, Він відразу викликав: Сніг – не сніг, якась полуда Чи облуда ворушка. Споневажений землею, Він відблискував сталево Недоречно при траві, Переживши власний вік. Та комусь він був потрібен, Хтось відвідував його, Хтось, хто танув теж безслідно, Кого чистий […]...
10. Павло Мовчан – “Ой квітко листопадова!..” Ой квітко листопадова! Живу, неначе згадую Забутий вже сюжет: Злітаю, потім падаю І рухаюсь вперед. Проте назад обернена Душа моя давно, І вишилося тернами Дороги полотно. І на весь голос подумки Кричу, аж горло рву; Рахую дні, як сходинки, І падаю, мов звук: Безодню чую спиною, Очима – глибину. До тебе, люба, лину я, Хоч […]...
11. Павло Мовчан – “На снігу торішнє листя… “ На снігу торішнє листя, Насінина на снігу, Сніг присів, немов прокиснув, Стежку втоптану прогнув. Пойнялась водою крига – Жовта тріщина навкіс, Почалась така відлига, Що не стримать власних сліз. Розпочався розпад, тління, Руйнування білих веж, Перебарвлення, зчорніння, Визначення нових меж. Почалося лицювання, Викриття таємних змов, Бо двозначний сніг в мовчанні Щось приховував ізнов. Та під […]...
12. Павло Мовчан – дві сніжинки Нам прошкувать в залітошну печаль… Мені одному – ти ж бо вже пристала, Ламать реальність гранями кристалу. Мені одному думать і мовчать… Вже дві сніжинки впали, ніби бренькіт, Упали так, як кінь з тремтливих ніг. І відізвався голосом тоненьким Гарненний день і тлустий, тлустий сніг. І було дивно (навіть смішно стало): Товстезний сніг, а голос […]...
13. Павло Мовчан – Вирій Замкнувши простір в чистому обличчі, Ти піднесешся на вершок величчя: Попереду на ширину зітхання Триває густокриле кружеляння. То – лебеді? Чи, може, падолист? Предтечі холоду – ворони – піднялись На висоту, на ту, де звук холоне, Хоча пісні вивержуються з лона. Блакить осипалась, запорошився слух, Струмує промінь поміж хмар, мов пструг, І вище на щабель […]...
14. Павло Мовчан – “Сніг кучерявивсь, скручувавсь в спіралі… “ Сніг кучерявивсь, скручувавсь в спіралі, Наждачив слух до шерехту в дуплі; І дерева, загострені, мов палі, Повитикались виклично з землі… Яка безглуздість, мов труди Сізіфа, Громадить хмари та молоть сніги, Щоб захлинутись кучерявим сміхом Та зчистить сніг з ледачої ноги… Струмливий зір просинює порошу, Немовби прагне янгола знайти За деревами, але світ спустошивсь До відчаю […]...
15. Дід Михалич – Закохатись – 2 кроки до неба Закохатись – 2 кроки до неба… Закохатись і вимкнути звук. Ти – залежність, найбільша потреба, Божеволію без твоїх рук. І зіниці твої наче грати, Раз подивишся – вже не втекти. Я приречений вічно кохати, Якщо зникнеш – зумію знайти. Заберу, розпакую валізи… Ти казала, тебе я притягую, Мов магніт, і при цьому я згадую: Твоє […]...
16. Павло Мовчан – Єдиним рухом Утечище моє, прибіжище, криївко, Бездомному мені незатишно і гірко, – Як в полі полину, пожухлій бадилині, – В дводільній однині від літа і донині. Темніючи лицем, мов явір на відлигу, Дивився я на сніг посизілий, мілкий: Над ним, як в льодохід, Пливли уламки криги, Стинаючи з ялин насторчені вершки. Я голову пригнув, ввібравши глибше в […]...
17. Павло Мовчан – Одміни Сніг згинув так, як і прийшов – Ніхто за ним не біг, не плакав. Одна осталася ознака: Блакить збігала з підошов. Його топтали цілу ніч Червоні коні басовито, Його ганяли по струні Позмінно скрипалі сердиті. І згинув сніг. Блакитний шлях Аж за село котивсь поволі; І синій цукор на столах Зернивсь в солянках замість солі....
18. Павло Мовчан – Я сам пройшов крізь себе Оманливий цей сніг біліє вже укотре? – Весна не за горою! – укотре я кажу? Одноманітне все й на білощі щедротне – Сріблиночки в очах і я не збережу… Ген баба снігова зіпа зчорнілим ротом: – Ліпить було навіщо?! Розтанете ж і ви! На глум ліпили й вас, та кутали в полотна, Та тільки поскидали […]...
19. Павло Мовчан – “Навпроти кого сон цей снився?..” Навпроти кого сон цей снився? Гадюка у кутку сичить, Посеред хати камінь лисий, На ньому тінь сира лежить… В проймі дверей білують цапа, Що лобом вперся у поріг, Кров у залізні ночви капа, А в сіни залітає сніг… Напевне, ти стояв надворі – Тінь проломилась крізь стіну, Що відвологло, наче корінь, Лягла на плаху кам’яну. […]...
20. Павло Мовчан – “Не вимовчать, не висловить, не збути… “ (За мотивами творів О. Блока) Не вимовчать, не висловить, не збути Небесної крізної глибини, І треба стати будяком, щоб вчути, Як м’якне сніг під сонцем весняним. І сизий ліс, відвільглий для відлунку, Утілювався в голос мій і слух, Щоб затягти смолою кожну думку, Щоб думалось і йшлося без керунку, Бо все одно ти вийдеш на […]...
21. Павло Мовчан – Зимова дорога Прозор’ям пойнята долина, А де джерела дзвонять радість, – Сніг, наче пера соколині, Лежав розметаний в безладді. І білість бралася сумлінням Від суцвіті, що тліла в глиці; І зріли снігурі зомлілі, Як взяті сонцем полуниці. На аркуші грушевих пахів Плоди викреслювала гілка, І до дзьобів тулили птахи Давно знезвучені сопілки. І відливалися долоні По обрисах […]...
22. Павло Мовчан – “Ой, наїхали семигоряни із-за семи гір… “ Ой, наїхали семигоряни із-за семи гір, Намостили гаті з м’яти до тебе у двір, Вийди тишею із хати, забілій, мов сніг, Твоя доля непочата стала на поріг. Семигірна, семизірна, на семи вітрах Прилетіла сном вечірнім, сіла, наче птах, А під нею забриніла золота струна: Сім тривог і сім печалей, та любов одна. Вибирай собі дорогу, […]...
23. Павло Мовчан – “Цей сніг зависокий для тихої скрипки… “ Композитору М. Скорику Цей сніг зависокий для тихої скрипки, Його прямизна упокорила світ, Все суще увічнила в білих сповитках, І рушенням вічним вповільнила хід. – Чому ж ви з уривками струн Повиходили, У білім волоссі синиць несете? – Віншуємо снігу пречисті народини, І перші приходини холоду в степ. – Сніг вирівняв спогади нам прямизною, Та […]...
24. Павло Мовчан – Перед дзеркалом Затримало б хоч ти, безпам’ятне свічадо, Минаючу, співку, гірко-солодку радість. На аркуші води затримай хоч обличчя, Хоч рамцями обмеж пустечу руйнівничу… Будинок, наче сніг, пойнявсь давно водою, Пом’якшала земля поволі під стопою, Рідкішим став твій слух – просіюється мова: Лишилося хіба якихось два-три слова, “Вітчизна”, “ненька”, “ти” Та зойк чи вигук гострий, Що котиться вперед, […]...
25. Павло Мовчан – Кільця О здичавілий дзвін серед зів’ялих дзвонів! У скроні кров’ю б’єш, як серце на бігу! Чи вигук з губ зірвавсь, чи, може, так холоне Мальована луна кілечком на снігу? Я біг, та не застав… І, біжучи, спізнився: Минуле відійшло… і чути стук коліс. Хоч з колеса часу повипадали шпиці, Та проорався слід через життя навкіс, І […]...
26. Ліна Костенко – Полтавський полк виходить на зорі Розділ II Багряне сонце. дужка золотава Стоїть над чорним каптуром гори. На п’ять воріт зачинена Полтава Ховає очі в тихі явори. Спадає вечір сторожко, помалу, Ворушить зорі в темряві криниць. Сторожа ходить по міському валу, І сови сплять в западинах бійниць. “Вартуй! Вартуй!” – з Курилівської брами. “Вартуй! Вартуй!” – від Київських воріт. Уже стоять […]...
27. Павло Мовчан – Читаючи “Божественну комедію” данте Аліг’єрі Тут мова лиш заводить нас в обман: Бо наш словник ще дуже невеликий, І розум завузький збагнуть цей стан. Данте 1. Сплелись слова – було словозмішання, У плутанині вичахнув і зміст. А перша літера в абетці – вже остання, Господарем непроханий став гість. І день розсипавсь, даль розшарувалась, І води на волокна розповзлись, І вигуки, […]...
28. Павло Мовчан – “Не барвиться, перецвіта… “ Не барвиться, перецвіта Навкружниця у колір диму, І накривають хатній дах Дерева крилами прудкими. І місять листя, наче глину, Бо чути: ноги шелестять, І на березову бантину Саджають діти каченят. Глибшає річищем ріка Під повстю сизого туману, І в житла спокій затіка Дрімотою – безперестанно…...
29. Павло Мовчан – Балада про скрипаля Вже промінь розпечатав ліс: Виходять грибники з кошами, А через житнище навкіс Дзвенить лункими обручами Дитяча радість, срібна вість: До них в село скрипаль забрів, І шовк висотує із скрипки, І смутки сповива в сповитки, Всіх приторочує до нитки Веселих мандрівних доріг. Він грає воду у криниці, Блакитне скло, рожевість щік, Розтягуючи нитку криці На […]...
30. Павло Мовчан – Система виміру Прикметливий, ласкавий, обдарований Твій погляд вабив, свіжоустий спів Наповнений був світлом негріховним І линув голос, звільнений від слів. О посестро, скитальнице боляща, Не розминулись ми, а розійшлись, Там був гайок, а ми гадали – хаща, В якому всі стежки переплелись… Заблукані, ошукані, безсилі, Самі себе гукали ми тоді, І падали відлунки однокрилі, Як пелюстки, на […]...
31. Павло Мовчан – “Ще вчора заглядав, як в сховок, до гнізда… “ Ще вчора заглядав, як в сховок, до гнізда, І бачив щілин шість, шість отворів жаждливих, Зозуля перелітна вже з голосу спада, І зелен-світ постав сьогодні, наче диво… Спустошилось гніздо, і ти немов збіднів, Бо ж до колишніх втрат щось нове додалося, Виходить, збагатів: додав до інших днів І листя, пташенят і… все, що віднялося… Та […]...
32. Павло Мовчан – “Незайманосте днів, зцілющосте майбутня… “ Незайманосте днів, зцілющосте майбутня, Розпорошусь і я, мов грудочка землі… Якщо хтось буде жить, то буду й я присутній Краплиною в струмку, сажинкою в золі… Пелюстки снігові запорошили ганок – То небо відцвіло чи пізній покрівець? Але життя таке, мов розпочався ранок, Торкається повік нервовий промінець. І про який кінець, і про яку погибель Хто […]...
33. Павло Мовчан – Передчуття весни Проходить оподаль суцільність вербова, І снігу яскравість на чорній основі… І котяться яблука вниз по щоці – Їх круглість червона горить в кулаці. Синиць на воринні! Нема їм числа – Перечина кожна пірцем обросла… Скрипіння нізвідки товсте, наче повсть, Послалось до лісу, де мешкає лось… Морозяні персні кітькочуть зі стріх, І далі – по борознах […]...
34. Павло Мовчан – Роздуми Час хутра минув, проступаюча зелень На повсті густішає, ширша щодня, Крильми одкидав перелітний метелик, Немов свою тінь на землі обганяв. Під вигином неба душа прямостійна Навшпиньки стає, аби хмари сягнуть, І вітру степлілого хвиля олійна Лягає на плечі, щоб постать зігнуть. На новому колі, на тім узвороті Не можу збагнути нічого про час: Це грудочка […]...
35. Павло Мовчан – “За що мені щедроти цього світу… “ За що мені щедроти цього світу: Білющий сніг, і сонця парусець, І шовку шум, що вкутав верховіття, І різьблений на сріблі бур’янець? Чим відплачу? Є спогади в скарбниці, В кишені куля, гостра, наче цвях. Дістав у спадок ще осколок криці, А на холоші – вчепистий реп’ях. Ношу метал, обтяжуючи серце, Не знаючи – навіщо він […]...
36. Павло Мовчан – Пастораль Обтяжені випом старі міхи лежали На тесаних столах, що в землю уросли, І лунко струмінь гнувсь веселого врожаю, Що запахом землі нам голови хмелив. Припізнений цей смак, та невтоленна спрага: На випині стегна дріма моя рука, І молоде вино по жилах, наче брага, Гуляє і серця у грудях відмика. Обридливо бринить в порожнім кухлі муха… […]...
37. Павло Мовчан – “Я жайвора шукав по пісні в піднебессі… “ Я жайвора шукав по пісні в піднебессі. Він, випливши, зникав, аби ізнов воскреснуть, І поле підіймав, як полотно за нитку, І павутину пряв прозору для сповитку. Жарино в жмені, жайворе пекучий! Зронися в губи, голос мій озвучуй. Впікайся глибше, швидше в серцевину, Пронизуй наскрізь, наче намистину. Летить угору тлінне моє тіло, Лиш тінь внизу лишається […]...
38. Павло Мовчан – Теслювання Буває так, що в густолисті Сидить і соловей, і крук. І дерево, немов пречиста, Таїть зачатий духом звук. Як видобуть? Три шкури здерти, Розсмугувати для труни, За сим мовчанням за упертим Сховалась пика сатани. Зневажливо кора сміється, І чорно пирскають сучки, – Облоскотать його береться. Ні краплі звуку, ні страждання, З стрімких стримінь і – […]...
39. Павло Мовчан – Вересень (диптих) 1. Був дощ, віщований ізранку Сталевим спалахом води, Крейдяні кола біля ганку Замив ретельно, як завжди. І гру дитячу нелукаву Урвав на самому кінці, І засвітив сльозу криваву У горобини на щоці. І, ставши сам собі далеким, З застиглим словом на губах, В уяві бачив я лелеку, Що крила опускав на дах. Стає затишною домівка, […]...
40. Павло Мовчан – Травневий сніг І потягло дощем зі снігом впереміш; Плющить лискучий шлях, мов вивернув леміш Широку борозну – через усе село, І в неї каламуті натекло… Пробовтавсь віз, сівалка пропливла – Бруківку стерту затягла смола. І, стріпуючи з крил травневий мокрий сніг, Крук поривався в лет, але злетіть не міг… Він глянув з докором виразно у мій бік […]...