Павло Мовчан – “Я знаю, навіщо… навіщо нам зими судились… “

Я знаю, навіщо… навіщо нам зими судились,
Аби до зникання поволі усе призвичаїть:
Стоїть серед снігу будяк почорнілий,
На ньому вітри вже давно відзвучали.

Зимовий малюнок, золочений ніжно,
Хотів оживити веселий снігур
І легко проходив крізь погляд навстіжний,
Лишаючи присмак солодких зажур.

І пам’ять гукаєш, аби відновити
В словах чи у барвах весняний пейзаж,
Та все перемолоте, все пережите,
У обрійних рамках холоне вітраж.

В снігах сповивальних поволі все тоне,
Наповнює очі безмежність ясна,
І небо зникає, лунає мажорно
Над світом побіленим срібна струна.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)




Я задивляюсь в твои зиници.
Ви зараз читаєте: Павло Мовчан – “Я знаю, навіщо… навіщо нам зими судились… “
Copyright © Українська література 2020. All Rights Reserved.